Підвищена увага укріпленням фортець і міст із замками приділяється і пізніше, коли становище Польщі після підписання Андрусівського перемир’я з Росією про поділ України дещо врівноважилось. В 1670 р. депутати сейму від Волині висловлювали побажання шляхти про необхідність укріплення Білоцерківської та Кам’янецької фортець і обладнання сучасними фортифікаціями гродових міст: Луцька, Володимира, Кременця. Для цього пропонувалось використання чопових грошей з повітів.

Аналогічною за змістом була пропозиція луцького старости в 1681 році «відносно фортифікацій міста і обмислення безпеки як від неприятеля коронного, так і від людей свавільних».

А трьома роками пізніше на фортифікації воєводської столиці було виділено шляхтою 1500 злотих з податку залізного.

Отже, ми знову спостерігаємо ознаки домінуючої уваги до оборони міст над замками.

Тепер сам термін «фортеця» більше вживається у відношенні до укріплених міст, ніж замків.

Це явище знайшло своє відображення і на визначенні політичного статусу міста. На відміну від XVI ст. вже не Замок, а місто Луцьк однозначно виступає столицею Волинського воєводства.

Щодо конкретних будівельних робіт у Верхньому замку, то зазначені документи відмічають лише задоволення прохання Луцько-Острозького єпископа, Київської митрополії князя Гедеона-Святополка Четвертинського про виділення п’яти сажнів землі перед головним фасадом собору Івана Богослова для прибудови просторого бабинця. Дещо пізніше ця православна святиня зазнала руйнування, і оскільки в ній зберігались актові книги повіту, на її реставрацію державою було виділено 300 злотих.

Проте з причини пожежі та від’їзду луцького єпископа на Лівобережжя означена прибудова не була здійснена, що посвідчили археологічні дослідження М. В.Малевської.

Маємо підстави пов’язати ці невдачі руської кафедри з наростаючими намаганнями польського уряду підпорядкувати собі православне духовенство шляхом обернення його в уніатство. Залишення Луцька Гедеоном Четвертинським було викликане втручанням у справи підлеглої йому єпископії львівського єпископа таємного уніата Йосифа Шумлянського, а також погрозами короля про навертання його в унію.

Не дивно, що після цього луцька кафедра передається королем в управління львівського єпископа, а після обрання Четвертинського Київським митрополитом на Луцьку єпископію призначається брат Шумлянського Афанасій, теж таємний уніат.

Ми ж ще раз згадаємо колишнього луцького владику Гедеона Четвертинського в зв’язку з його важливою послугою російській церкві,- посвяченням в сан не від константинопольського, а від московського патріарха та підпорядкуванням Київської митрополії Москві. Ось такі метаморфози в історії української церкви і народу відбувалися з легкої руки луцьких владик, які посідали на Київській митрополії.

В 1658 році київський митрополит Діонісій Балабан, до цього теж владика луцький, благословляє знайомого по Луцькому замку гетьмана Виговського на відновлення української держави в складі Польщі і тоді висвячує в луцькі єпископи Гедеона Четвертинського, котрий згодом навіки піддав українців російській церкві, що знищило їх власну державність. Кінець XVII століття ознаменувався подіями, які свідчили про переорієнтацію зовнішньої політики Польщі.

Укладенням польсько-турецького договору Речі Посполитій було передано Поділля з Кам’янцем.

Раніше підписаний «вічний мир» з Росією знайшов своє продовження в таємній союзній угоді Августа II з Москвою, спрямованій проти шведсвкої гегемонії в басейні Балтійського моря. Взятий курс на нову війну означав подальше загострення старих суперечностей в магнатсько-шляхетській державі, які знайшли своє відображення на українських землях і в житті Луцького замку зокрема.