Велика Вітчизняна війна, тимчасова окупація на деякий час припинили капітальне будівництво в Українській РСР. Та із звільненням захоплених ворогом районів відроджувалось народне господарство, а з кінця 1943 року будівництво в зруйнованих містах і селах стало всенародною справою. Разом з українськими архітекторами та будівельниками над створенням проектів відбудови зруйнованих споруд та ансамблів працювали зодчі Москви, Ленінграда й інших міст нашої неосяжної Батьківщини.

Людський розум і невтомні руки зробили все можливе, щоб на рідній землі не залишилось і сліду від згарищ, щоб кожна будова стала гімном вільній, щасливій праці нескореного люду.

Про розмах будівельних робіт та творчий почерк зодчих у перші післявоєнні десятиріччя красномовно говорять: площа Ф. Е. Дзержинського в Харкові, вулиця Артема і бульвар Т. Г. Шевченка в Донецьку, проспект К. Маркса і Привокзальна площа в Дніпропетровську, чудовий десятикілометровий проспект В. І. Леніна в Запоріжжі, ансамблі Луганська, Миколаєва, Херсона, Полтави, Чернігова та інших міст.

Одним з найбільших післявоєнних ансамблів є центральна магістраль Києва — Хрещатик.

Щоб відшукати архітектурно-художню ідею його забудови, був оголошений конкурс, в якому прийняли участь провідні архітектори України.

У конкурсних проектах виявились істотні розходження в творчих напрямках щодо формування архітектурного обличчя Хрещатика та принципів його забудови.

В цьому своєрідному змаганні виявився синтез різних прийомів просторової композиції забудови Хрещатика, де були відображені художні погляди кожного автора.