Роботи В. Котарбінського і братів Свєдомських мають характер тієї самої школи і настільки схожі виконанням, що важко визначити — де хто, тим більше, що над багатьма творами вони працювали разом. Авторство його визначають за альбомом «Київський Володимирський собор» фотографа Г. Лозовського. Там сказано, що «Преображення Господнє» писав Котарбінський. Це дванадцятий празник, коли Ісус звершив половину свого земного служіння і, довівши достатньо свою божественність дивним ученням і чудесами, вирішив довести це ще й особливим способом. Місцем Преображення Господнього є гора Фавор. Христа зображено таким, яким його бачили там Петро, Іоан та Іаков. Шати його білі, як сніг, навколо нього сяйво, подібне до сонячного. Поряд з Ним Мойсей та Ілля. Художник надав Спасителю виразу докору. Очима і рухом рук Він ніби запитує апостолів: «Невже необхідний цей блиск і ці промені, це чудо Преображення для того, щоб ви не сумнівались, що я Син Божий?»

Цьому майстру належать також «Четвертий», «П’ятий» і «Шостий» дні творіння.

Четвертого дня з’явились світила небесні. На картині видно, як зірки різної величини і різних кольорів блиску виступають з первісної туманності. Вони покірні Всемогутньому: «Нехай буде».

П’ятого дня щойно створені птахи з характерними яскравими барвами радісно летять до творця їхнього Саваофа. Море, в якому вже почалось могутнє життя, блищить і світиться живим і прозорим тлом.

Сотворіння людини відбулося на шостий день. Прах земний, у який Бог щойно вдихнув життя — душу безсмертну дивиться на свого Творця пробудженим, впізнавальним поглядом. Навколо молода розкішна природа у всій своїй первозданній чистоті та свіжості. За людиною — представники тваринного царства. Досить відповідальна дісталась робота Вільгельмові Олександровичу -виписати на колонах хорів портрети відомих діячів церкви різних історичних часів. Вони вперше були зібрані в одному храмі. У видавця Г. Лозовського вони йдуть у такому порядку:

Св. Пафнутій Боровахий-Преподобний засновник Боровського Пафнутіївського монастиря, де його святі мощі спочивали під соборним храмом обителі. Внук татарина, який прийняв християнство, відзначався милосердям до бідних. Помер у 1478 році, а в 1540 році кананізований до святих. Зображений з чотками в смиренно складених руках, з опущеними очима, заглиблений в зосереджену молитву.

Св. Філіп митрополит Московський, в миру Федір Степанович Количев. Народився в 1507 році, поступив послушником у Соловецький монастир, ставши незабаром ігуменом. Слава про ігумена монастиря поширилась далеко за його межами, тому на соборі 1556 року при виборі митрополита на нього було вказано як на головного кандидата. Тут він усіх здивував, передусім зажадавши від царя відмінити опричнину. Коли після довгих умовлянь Св. Філіп став митрополитом, то все-таки звернувся до Івана Грозного з умовляннями припинити кровопролиття. Вороги постарались поширити ще роздратування царя і дати привід для нових словесних сутичок. 8 листопада 1568 року, під час богослужіння в Успенському соборі, митрополита було скинуто, і незабаром, 23 грудня, в тверському Отроч- монастирі задушено лихозвісним Малютою Скуратовим. Мощі святого перевезено в 1591 році у Соловецький монастир, а в 1652 урочисто перенесено у Москву в Успенський собор. Безкорисливого служителя церкви з безстрашним поглядом, з розп’яттям і книгою в руках зобразив Котарбінський.

Св. Пікіта Столпник, чудотворець Переяславльський, був великим грішником у молодості. Покинувши жінку, дітей і неправедно добуте, він пішов у монастир, постригся в іноки і незабаром заснував монастир у Переславлі-Залеському. В соборі Св. Нікіта — в останні роки перед убивством у 1186 році, коли він, схимнику тяжких веригах, з двома великими каменями в руках, в тісному стовпі, куди він ув’язнив себе на роки, безперервно молиться за гріхи молодості.

Решту святителів показано традиційно — на весь зріст із складеними або благословляючими руками.

Св. Варлаам Хоїгіинський жив у ХН ст. в Новгородській землі і прославився духовними подвигами. Ще молодим він обрав місце для усамітнення на правому березі Волхова і поселився там відлюдником. Мав велику пошану у сучасників, і його хатина стала справжнім монастирем, але це не змінило його подвижницького життя. Помер він у 1193 році.

Святі, зображені на колонах хорів ліворуч: Се. Йосиф Вологодський Преподобний, заснував у 1588 році Заонікіїв Володимирський Богородицький монастир неподалік від Вологди. Номер у 1612 році, а мощі його спочивали до певного часу в цьому монастирі.

Се. Митрофан Воронезький, народився в 1623, помер 23 листопада 1703 року. За царя Федора Олексійовича був призначений першим єпископом Воронезьким. Потім надавав допомогу Петру І в приготуваннях до Азовського походу. У 1732 році його мощі було знайдено нетлінними.

Се. Нифонт Новгородський відомий своїми відповідями на запитання ієродиякона Кирика, які свідчать про «досвідченість пастиря і світле розуміння християнського духу». Став також відомий через будівництво храмів і примирення ворогуючих князів. Коли він заявив про неправомірність обрання митрополита Київського Климента в 1147 році, то був викликаний до Києва і поміщений за впертість у печери, де й помер у 1156 році. Його святі мощі й сьогодні спочивають у печерах.

Св. Авраамій Счоленський Преподобний, подвижник кінця XII ст. Залишивши багатих батьків, він вирушає спочатку в один, потім у другий монастир, де його переслідувала людська заздрість до його слави подвижника. Та наклеп незабаром було розкрито, а коли після його молитов припинилась страшна посуха, його було призначено ігуменом заснованого ним же монастиря. Мощі Св. Авраамія спочивають у Смоленському Богородицькому училищному монастирі.

Особливих відмінностей в зображенні святих князів па колонах головного корпуса непомітно, вони показані традиційно. Св. князь Федір Ростиславович, на прізвисько Чорний, відомий у Смоленську своїм чудотворством. Помер у 1298 році, прийнявши перед смертю постриг.

Св. Миколай Святоша- один з найшановніших у Печерській лаврі Преподобних. На його гроші було побудовано Троїцьку надбрамну церкву і Микільський монастир для хворих насельників монастиря. Це був чернігівський князь Святослав Давидович, який відмовився від влади і прийняв постриг у 1107 році в Печерському монастирі, де став виконувати послух привратника. Мощі його спочивають у Ближніх печерах.

Св. князя Володимира Ярославовича зображено як храмобудівника — стоїть з моделлю Софії Новгородської, яку він побудував з 1045 по 1050 роки (один з найвидатніших храмів всесвітнього значення). Князь Новгородський за прикладом батька хотів повторити блиск і розкіш церковного будівництва Києва. Після смерті князя ця земля стає, його волостю, розділеною між дітьми.

Св. княгиня. Ірина, дружина Ярослава Мудрого, покровителька Києва. В її честь було поставлено Ірининську церкву, зруйновану ще у XIII ст., до 1934 року один з її стовпів стояв на розі Володимирської та Ірининської вулиць, але до наших днів він не зберігся.