Про Успенську церкву в Звенигородці датовану згадку маємо в Л. Похилевича. Він пише, що в 1700 році в місті було зведено церкву на честь Успіння Пресвятої Владичиці Богородиці Пріснодіви Марії (Успенську). Як зазначено в описах Корсунського деканату за 1741 рік, на той час вона мала приписаних до парафії 50 дворів, священиком був Павло Григорович, посвячений в Переяславі, який 1739 року в Заваловці одержав презенти від княгині Яблоновської.

У середині ХГХ століття Успенська церква була ще дерев’яною, належала до 5-го класу, землі мала 33 десятини.

У 1877 році казенним коштом у Звенигородці було зведено нову кам’яну Успенську церкву. Вона стояла на початку Проспектної вулиці напроти тодішніх «присутственных мест», де була і тюрма. В ті роки ця площа називалась Гостинною.

Про Успенську церкву відомо, що на початку 80-х років XIX століття священиком тут був В. П. Комойцев, до парафії належало 839 чоловіків, 929 жінок.

Цікаві спогади нашого земляка, відомого літератора Ю. С. Кобилецького знаходимо в його книзі «Даль махне крилом». Вони дають нам опис цієї церкви, якою вона була на початку XX століття: «Навпроти тюрми старовинна Успенська церква, куди нас, учнів церковноприходської школи, водили вчителі рядами на недільні богослужіння. Успенська церква призначалася простолюду. Ікони в ній не блищали прикрасами, церковне начиння -різні аналої, ставники, покривала-було приношене, непоказне, вишивки забляклі, навіть корогви, що стояли в закутках цієї високої похмурої кам’яниці, пошарпані. Фрески на бічнихстінах — потемнілі, а то й облуплені. Господь-Бог Саваоф на внутрішньому куполі церкви височів так далеко вгорі, що треба було задирати голову, аби щось побачити. Старовинне панікадило викуване з якогось тьмяного металу. Висіло воно на довгому ланцюгу. В разі потреби церковний сторож виходив на середину церкви з довгою залізною кочергою і тягнув панікадило вниз. Віруючі обступали його навколо і обтикали восковими свічками, запалювали їх. За другий кінець цепу сторож тягнув панікадило вверх, на призначене йому місце.

Не знаю, хто був архітектор цієї старовинної споруди, але нагадувала вона високу стрімчасту вежу. Світло падало всередину з горішніх, вузьких вікон…».

Успенську церкву в Звенигородці було зруйновано в 1932 році. І була на тому місці пустота до кінця 50-х років XX століття. Згодом тут був збудований спочатку один двоповерховий будинок, потім — ще один, двоповерховий, багатоквартирний.

Свято Преображення Господа Бога і Спаса Ісуса Христа — пам’ять про визначну подію, коли Спаситель показав свою силу у відвертанні злої долі. Ісус не раз нагадував учням Своїм про Свої муки і близьку смерть. І дехто з них почав умовляти його не йти до Єрусалиму, де зазнає він страждань, мук і смерті. Та Він зібрав Петра, Якова та Івана і перетворився перед ними. І з’явились до них Мойсей та Ілля, і голос з Неба сказав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав, Його слухайтеся».

Це свято — не лише пам’ять про подію, це водночас наказ, заповіданий нам Ісусом, завдання, визначене в Ньому віруючим про постійне вдосконалення. В дорозі до вічності учень Христа, який сподівається на його ласку, має бути йому вірний: думкою, словом і християнськими вчинками.

У честь свята Преображення в Звенигородці здавна зводилися храми. Коли була збудована перша церква, згадок не маємо. Першу дату зустрічаємо в 1706 році за описом Корсунського деканату 1741 року. Вона була дерев’яна, парафія, приписана до неї, складала 50 дворів. Священиком у ній був Леонтій Микитович.