За наполяганням шведки Бригітти (1303-1373 pp.) у 1370 р. папа Урбан V затвердив орден «огсіо S. Augustini S. Salvatoris». Бригітта прославилася своїми пророцтвами про занепад ордену тевтонців і містичними творами. Вона була канонізована 1391 р. Мешканці Ельблагу побудували у своєму місті, серед мурів тевтонського замку, кляштор для жінок і чоловіків. Завдяки винятковим привілеям монастирі Бригітти поширились по Європі. Орден складався з осіб обох статей. Чоловіки і жінки мешкали в окремих будинках, але становили спільноту. їх число в кожному монастирі обмежувалось 25 чоловіками (13 ченців-священиків, 4 диякони, 8 братів без духовного сану) і 60 жінками, що відповідало кількості апостолів (разом з Павлом) і учнів Христа. Кількість обслуги монастирів була довільною. Монастирі грали певну просвітницьку роль, навчаючи дівчат шляхетського походження. Цікаві подробиці про контингент варшавського кляштору дізнаємося з праці Зигмунда Глогсра: «Більшу частину варшавського кляштору займали показні дами, які переселилися на старість до кляшторного затишку і не утруднювали себе дотриманням статуту». Монастирі Бригітти були засновані у Львові, Бресті і Луцьку. Зараз орден має свої осередки в Швеції, Польщі. Спостерігається пожвавлення його діяльності в інших країнах.
Історія фундації і спорудження До Луцька перші черниці ордену прибули зі Львова 1624 р. па запрошення волинської хорунжої Сємашкової. Великий литовський канцлер, «князь на Олиці і Несвіжу», луцький староста Альбрехт Радзивілл надав їм під костьол і монастир свій плац і просторий палац в Окольному замку. Палац Радзивілла мав вежу, яку спочатку використовували під тимчасову каплицю. В ній черниці розмістили привезений з собою образ св. Петра в кайданах. Розширення монастиря почалося після збору коштів, що щедро підносились численними жертводавцями, серед яких був папа Урбан VIII (1568-1644 pp.) і тодішній луцький єпископ Станіслав Лубенський. У зв’язку з будівництвом брестської фортеці тамтешнім бригіткам довелось у 1642 р. перебратися до Луцька. Тоді монастир поповнився лише чотирма черницями: Ядвігою Кревською, Богумілою Бантковською, Мар’яною Подільською і Мар’яною Лубківською. У документах і літературі не знаходимо відомостей про наявність в монастирі чоловіків. Є лише вказівки, що він жіночий.
У 1641-1645 pp. бригітки намагались придбати маєтність, але їм не дозволили. Існує інформація, що у 1673 р. вони домоглися звільнення від податків.
За даними Б. Сайчука, остаточно завершили будівництво монастиря 1718 р.
Після спустошливої пожежі 1724 р. монастир був відбудований коштом луцького єпископа Рупневського. Наступна відбудова проводилася після пожежі 1781 р. на зібрані серед населення кошти. У1845 р. в монастирі бригіток почалася пожежа, що знищила значну частину міста. Наступного 1846 р. володіння монастиря вбрали до казни, а кожній черниці виділили пенсію по 40 рублів щорічно. За даними 1840 р. в монастирі мешкало 12 черниць і діяла жіноча школа. Така ж кількість черниць зафіксована в 1863 р.
Ліквідували монастир у 1878 p., а 13 червня 1879 р. останні чотири бабці були перевезені до Дубнівського кляштору кармеліток, а звідти перед 1884 р. до Гродна, де вони й померли.
На Волині значну кількість скасованих кляшторів було переобладнано під тюрми. Така ж доля спіткала й кляштор бригіток. Коли мешканці Луцька на початку 1890 р. дізнались про таке рішення, вони почали писати скарги. З ними розбиралась міська дума. Наводимо витяг із однієї з таких скарг: «Жители города Луцка узнав, что бывшее Бригидское здание находящееся в первой части обращается под помещение тюрьмы, 14 числа настоящего месяца сделали городскому управлению заявление о том, что учреждение в этом месте такого заведения, как тюрьма, не может не привести к ужасу за последствия в отношении безопасности для здоровья и прямо для жизни жителей, ибо город Луцк и без того страдает постоят ю в гигиеническом отношении, благодаря тому, что в омывающую его оседлость реку Стырь стекает много нечистот с окружающих эту реку весьма пространных болот, порождающих разные миазмы, а если еще открыта будет тут же тюрьма, тогда река эта превратится уже в резервуар положительной отравы». Все ж скарги не вплинули на прийняте раніше рішення і приміщення монастиря було переобладнане під тюрму, а костьол частково під тюремну церкву чи каплицю.
В управі міста 11 березня 1892 р. розглядалось прохання міщанина Боруха Китаєра про відпуск йому в підряд на три роки поставки для луцької тюрми предметів опалення і освітлення.
Наприкінці 1921 р. або на початку 1922 р. уряд тимчасово передав монастир римо-католицькій семінарії.
У луцькій тюрмі 23-24 червня 1941 р. співробітники НКВС і більшовицького партактиву напередодні поспішного відступу без суду і слідства розстріляли, закололи і закидали гранатами не менш 2000 в’язнів. На пам’ять про цю подію поруч із колишнім монастирем поставлені пам’ятники. На одному з них на плиті з темного граніту є напис: «Розстріляним в’язням Луцької тюрми 23-24 червня 1941 р.».
Під час хрущовської відлиги тюрму перевели в інше приміщення, а в монастирі розмістили музикальне училище, виробниче об’єднання «Укркінотехніка» тощо.
У 2002 р. в ньому вже діяв чоловічий монастир Різдва Христового Української православної церкви Київського патріархату.