Первісно навколо прп. Антонія Печерського згуртувались пустельники, які викопали кожний свою печерку, де жили й молилися ізольовано один від одного. Потім почалися спільні богослужіння. Такі громади в світовій християнській практиці називалися "лаврою".

На другому етапі розвитку чернечої громади ченці починають відбувати не лише спільні богослужіння, а й трапези. В цей же період зароджується управлінська структура (вибір ігумена, в даному випадку прп. Варлаама). І, зрештою, на третьому етапі відбулося завершальне об’єднання чернечої громади на чолі з ігуменом (прп. Феодосієм), яке було закріплено прийняттям статуту. Відтак монастир робиться спільно-жительним, або, як традиційно називали такі монастирі, "киновією".

З плином часу саме поняття "лавра" набуло в Росії змісту титула, який надавався найбільшим чоловічим монастирям.