У XII столітті Печерський монастир вже є відомим релігійним центром, який притягує увагу і простих віруючих, і пануючих верств. Почали учащати сюди князі та бояри. Поступово розбудовується і розростається монастир на Верхній території, збільшуються його печерні лабіринти, розширюється його територія. Залучаються грецькі майстри — будівельники, фахівці з мозаїки, митці. Монастир живе тихим, розміреним і водночас бурхливим життям. Серед ченців — майбутні єпископи, малярії, лікарі, письменники. Ченці Печерської лаври — Агапіт, Аліпій, Никін, Нестор та ін. — створюють славу своїй обителі. Тут починається літописання.

У XIII столітті понад 50 лаврських подвижників, похованих у печерах, життєпис яких відображено в «Києво-Печерському Патерику», дістали визнання і почали шануватися і прославлятися як місцеві святі. А прп. Феодосій був ушанований загально-церковним визнанням. У 1108 р. встановили загальне святкування у всій Руській Церкві дня прп. Феодосія. В цей період починається утворюватись культ лаврських святих.