Незабутнє враження залишає згаданий уже ескіз вівтарної апсиди, що дозволяє створити уяву про первинний задум художника розписати всю нішу собору. Богоматір в шатах насиченого синього кольору з фіолетовими висвітленнями на золотому тлі неба мала зайняти домінуюче місце. Навколо неї ширяють херувими з мальовничими, неначе переливчастими, тріпотливими крилами. На бічних стінах апсиди зверху планувались два панно на тему «Пророки». Трохи вище, над цими сюжетами, художник декорував зображення орнаментами, низку баранців — біблійних «агнців», хрест на тлі блакитного неба з золотими зірками серед розкішного сплетіння рослинно-геометричних візерунків. Завершували цю пишноту гірлянди стилізованих, чудово виписаних польових квітів, де пере вважали сині волошки, білі ромашки, колосся злакових рослин.

Рослини в ескізах орнаментів мають досить різноманітний характер. їх можна поділити на кілька груп. В одних ягоди, квіти й листя передано зовсім точно, в інших — рослини дещо стилізовано в якомусь геометричному орнаменті зі збереженням їхніх природних рис. А квітковий орнамент здебільшого настільки схематичний, що в ньому відчувається вплив української народної творчості. Досить явно можна розрізнити або узори вишивок, традиційні для полтавських сорочок і чернігівських рушників, або розкішні квіти й рослини, якими хазяйки розмальовують стіни, віконниці й печі своїх хат. Використання Васнецовим народних орнаментів, що йдуть із глибини століть, підкреслює й підтверджує його розуміння, що храм будується для всього народу. Про те, що художник прагнув бути близьким до простих людей, свідчать і елементи національного зодчества в орнаментах Володимирського собору, несподівані своєрідні фрагменти теремів і церковок, майстерно вплетені у закрутисту в’язь геометричного і рослинного орнаментів.

Детальний опис ескізів, що зберігаються в Третьяковській галереї, пояснюється кількома причинами. Вони розкривають попередній задум майстра, його творчу лабораторію. До того ж. не завжди вдала реставрація багато в чому змінили розпис собору. А головне — ескізи зберігаються, в основному, в запасниках музею, що виключає знайомство з ними широкого загалу цінителів мистецтва.

Композиції нижнього ярусу витримано в світлій тональності і справляють життєствердне враження. Майстерно об’єднане урочисте звучання золотої, ультрамаринової, блакитної, білої з блискітками фарб. Підсилюють їхню яскравість зелений кобальт, сурик, венеціанська коричнева, оранжево-червона, світло-зелена кіновар.

На ескізі розпису центральної нави собору, від якого Васнецов пізніше відмовився, Матір Божу зображено в червоному верхньому та нижньому синьому вбранні па золотому тлі. Праворуч від неї уклінна постать архангела. Якби так залишилося, то своєю масивністю архангели відволікали б увагу від основної постаті — Богородиці, тому в соборі майстер замінив їх на серафимів.

Огляд інтер’єру собору звичайно починають з запрестольного образа Богоматері з Немовлям Цариця небесних сил, до якої херувими наближаються з благоговійним трепетом, прозорливо уявляє неминучість страждань і хресну смерть улюбленого Сина. В її погляді, в поставі, повороті голови читається готовність до цієї жертви, сенс якої зрозумілий, а тому обличчя стало таким прекрасним і сумним. Але напруженість рук, якими вона палко притискує Немовля, говорить про скорботний протест материнського почуття, про природний прояв страху й болю за його майбутні страждання. В такому глибоко людяному і водночас істинно релігійному сприйнятті Богоматері — головна перевага цієї запрестольної композиції. Зображення Богородиці на димчасто-синьому тлі, здається, знаходиться у постійному русі. Ця ілюзія найбільша увечері при яскравому електричному освітленні. Це відчуття ще більше посилюється під час служби, коли співає церковний хор. В. М. Васнецов довго не міг приступити до цього чільного, найважливішого образа, що замикав усю композицію собору. Допоміг утіленню задуму художника такий випадок. Ранньої весни дружина Віктора Михайловича вперше винесла на подвір’я їхнього сина і зупинилася на ґанку. Дитина побачила птахів і хмари, сплеснула рученятами, наче хотіла їх схопити. Істинно віруючий Васнецов сприйняв це як Божий знак, на який він так довго чекав, перебираючи різні варіанти. Так багато він побачив за гаданою простотою жесту сина. Тільки в соборі малюк, змахнувши руками, відкритий перед усіма стражданнями світу. З пухленькими ніжними обрисами обличчя Немовляти контрастує царствений серйозний погляд, який передбачає усі події майбутнього.

І оточують його не птахи, а вісім шестикрилих серафимів. Два серафими — нижній ліворуч і другий знизу праворуч -чисто білі. Верхній ліворуч — цеглястих і бузкових тонів, праворуч — блідо-лілових і темно-бузкових тонів, іноді блакитного, що переходить у зелені тони. Крила подовженої форми, гострі. Тривогу й жертовність підкреслюють широко відкриті великі очі серафимів, написані легко й невимушено. Тому саме й обрав їх Васнецов, щоб не відволікати від головного образу Марії. Шестикрилий серафим, в якого від людського єства залишилося тільки обличчя, з легкої руки художника ввійшов важливим символом у «срібний вік» російських поетів-символістів, став своєрідною емблемою того часу.

Важко передати емоційне враження від Богородиці. Треба її бачити самому. Займаючи верхню частину центральної апсиди, Вона домінує над усім простором нефа і підкоряє собі зображення інших вівтарних композицій. Живописне вирішення досконале. Мафорій (плащ) Богородиці — бузкового пурпуру, хітон — глибоко синього кольору з чудовими по тону блакитними зборками, що чітко виділяються па теплому золотому тлі, ідеально гармонуючи з ним. Відблиски сонця або вечірнього освітлення надають м’якого світіння тлу, що відразу нагадує мерехтіння світла в золоті старовинних мозаїк. Богоматір сміливо подано в русі, динамічно. Простір позначено рожевими димчастими хмарами, що йдуть в глибину і напрямом крил серафимів. Уся живописна композиція сповнена гармонії та злагодженості з архітектурою, тому що художники на вимогу Комісії по будівництву підпорядкували весь живопис побудованому вже собору.