Наприкінці XI століття на дніпровському пагорбі за декілька верст від Києва, поруч з княжим селом Берестове, вже існувала Печерська обитель з Великою церквою — центром монастиря, навколо якої розмішувалися монастирські будівлі. А що відбувалося з печерами, або точніше, в печерах, у яких започаткувався цей монастир?

Маленькі печерки перших ченців-пустельників з часом були поєднані поміж собою й перетворилися на складову частину печерного комплексу, який дістав згодом назву Дальніх, або Феодосієвих, печер.

Початок розвитку другого печерного комплексу було покладено прп. Антонієм, коли він віддалився від братії і викопав собі іншу печеру. Цей комплекс дістав назву Ближніх, або Антонієвих, печер. Можна зробити припущення, що його розвиток відбувався за схемою Дальньопечерного комплексу.

Назви "Ближні" і "Дальні" печери дістали в міру їх віддаленості від головного храму монастиря — Успенського собору, ймовірно, в пізньому середньовіччі.