«Перемогу соціалізму над капіталізмом, зміцнення соціалізму можна вважати забезпеченими лише тоді, коли пролетарська державна влада, остаточно придушивши всякий опір експлуататорів і забезпечивши собі цілковиту стійкість і повне підкорення, реорганізує всю промисловість на началах великого колективного виробництва і найновішої (на електрифікації всього господарства заснованої) технічної бази» ‘. Так націлював Комуністичну партію В. І. Ленін.

Створити потужну індустрію стало першочерговим завданням партії.

Це був єдино вірний шлях до ліквідації одвічної відсталості народів, розвитку національних культур, росту національних кадрів.

Це була надійна основа для підвищення матеріального і культурного рівня мас. Промислове будівництво було введено до історичного плану ГОЕЛРО і охопило на Україні весь Донбас, Криворіжжя та індустріальне Придніпров’я. Перший етап розвитку радянського промислового зодчества розпочався з відбудови та реконструкції старих заводів, але з урахуванням вимог, що їх породжували соціалістичні виробничі відносини.

З метою полегшення умов праці та підвищення її продуктивності перебудовувались, розширювались виробничі приміщення, покращувалось їх освітлення та вентиляція.

Допоміжні культурно-побутові приміщення підприємств розташовувались у спеціальних прибудовах до цехів.

Особливо зростали вимоги до техніки безпеки, благоустрою та озеленення промислових територій.

Завдяки самовідданій праці трудящих та братерській допомозі народів нашої неосяжної Батьківщини крупна промисловість Радянської України на кінець відбудовного періоду досягла довоєнного рівня.

У 1926 році вже давали дуже дорогоцінну на той час продукцію Костянтинівський, Макіївський, Єнакієвський, Дніпропетровський та найбільший тоді на Україні Петровський металургійні заводи.

На повну потужність працювали Луганський паровозобудівний завод, содовий і соляні заводи в Слов’янську та багато інших.

Швидких темпів набуло будівництво першої черги Штерівської електростанції на Донбасі.

За роки індустріалізації країни та першої п’ятирічки промислове будівництво набуває широкого розмаху.

Основна частина капіталовкладень в промисловість УРСР йшла на створення підприємств важкої індустрії.

Лише за чотири роки першої п’ятирічки в промисловість України було вкладено 5,4 мільярда карбованців з яких 4,7 мільярда карбованців припадало на важку індустрію.

Валова продукція промисловості УРСР зросла за першу п’ятирічку з 2,07 до 0,92 мільярда карбованців, а рівень промислового виробництва порівняно з 1913 роком збільшився на 320 процентів.

На початку 30-х років на Україні було вже збудовано понад 400 нових підприємств різних галузей промисловості і серед них такі, що не існували досі в нашій країні: авто — та тракторобудування, авіаційна і хімічна.

В старих промислових центрах і на нових, ще не освоєних територіях України споруджувалися велетні соціалістичної індустрії — Дніпрогес, комбінати «Запоріжсталь» і «Азовсталь», Криворізький металургійний завод, турбогенераторний і тракторний заводи в Харкові, трубопрокатні заводи у Нікополі й Макіївці, перший в СРСР завод сталевих конструкцій у Жданові, потужні елеватори в Одесі, Миколаєві і Дніпропетровську, хімічний комбінат в Лисичанську тощо.

На базі нової техніки споруджувалися шахти в Донбасі, промислові підприємства легкої індустрії, продовжувалася докорінна реконструкція дореволюційних заводів і фабрик.