Під час облоги Луцька 1431 р. фундатором домініканців польським королем Владиславом Ягайлом князь Свидригайло наказав закатувати п’ятьох домініканців. Після облоги, за даними А. В. Кояловича, усі костьоли в Луцьку і волинській землі було знищено. Отже, на деякий час Домініканський монастир перестав існувати. Про ступінь руйнації його споруд не відомо. Вже в кінці XV ст. великий литовський князь Олександр надає луцьким домініканцям різні пільги, в тому числі судові в межах їх землеволодінь у луцькому повіті.

Домініканський монастир займав південну частину острова Луцьк, за межами Верхнього і Окольного замків, які в долитовські часи виконували роль відповідно кремля і посаду.

За твердженням Волинського православного духовного відомства, яке в першій половині XIX ст. домагалося, щоб йому передали Домініканський монастир. Збудований він був «на землі, що належала спочатку Православ’ю, потім колишньому Греко-католицькому капітулу, а тепер, після возз’єднання уніатської церкви, знаходиться в первинному володінні Православного духовенства». За володіння землею, згідно з рішенням Римської конгрегації 1749 чи 1789 p.. Домініканський монастир у період свого існування мав платити православному відомству по 200 злотих або ЗО рублів сріблом за рік. Можливо, маються на увазі землі Троїцької церкви, що стояла поруч, або навіть Дмитрівської.

Князь Любарт замість дерев’яних укріплень звів муровані Верхній замок з палацом і частину Окольного замку, створивши умови для інтенсивнішого освоєння третьої площадки острова за межами Окольного замку.

За князювання Любарта і, особливо, Вітовта змінюються функції територій острова. Згідно з західноєвропейськими традиціями міські функції з Верхнього замку поступово стали переходити до нових територій третьої площадки, де й будується новий монастир. На території, що належала домініканцям, за легендами та описами руїн, які спостерігав у кінці XIX ст. Орест Левицький, знаходився палац Вітовта з примурованим невеликим Домініканським костьолом. Олексій Перштейн (Перл-штейн) вказував на звичай домініканських ксьондзів виставляти у вікнах сідло на пам’ять про те, що домініканцям у Луцьку був відданий князівський двір, можливо, кінний. Очевидно, що йдеться про двір Вітовта.

Часом висловлювалась думка, що будівлі опікуваного польським королем Ягайлом та великим литовським князем Вітовтом монастиря були дерев’яними. Це ніяк не узгоджується з розмахом відомої нам будівельної діяльності Ягайла та Вітовта, князівство якого сягало Чорного моря. Якщо згадана В. Б. Антоновичем і О. Левицьким легенда має історичну основу і до мурованого палацу був прибудований костьол, то важко уявити, щоб він був дерев’яним. До речі, Т. Стецький, а за ним А Войнич і М. Орлович вважали, що до пожежі XVII ст. церква Іоана Богослова була дерев’яною, а вона і зараз вражає нас високоякісними мурами XII ст. Домініканський монастир будувався ж, коли вже стояли мури Верхнього і, можливо. Окольного замків.

Домініканський монастир належав до найзаможніших в краї і налічував до 50 ченців. Він мав багату бібліотеку, окремі експонати якої можна побачити у збірках Волинського краєзнавчого музею. Наприклад, «градуал» (частина святої служби з текстом і нотами) 1642 p.. ілюстрований Дереєм Блажеєм. Серед цінних -творів мистецтва була вже згадана ікона Богоматері, подарована папою Клемснсом III. У монастирі в кінці XVI ст. перебував відомий теолог і проповідник Северин з Любомля. Писемні згадки про Марийську (назва від монастиря, в якому вона перебувала) школу відомі з 1571 p., хоча згідно з основною функцією ордену вона мала існувати при ньому з часів заснування монастиря.

Станішевська, дружина земського судді, придбала у Луцьку плац для шпиталю при Домініканському монастирі й записала йому певну суму грошей. 27 серпня 1639 р. вона звернулась до короля з проханням узаконити її вчинок.