Комплексні дослідження Путивля як цілісної пам’ятки старовинного містобудівного мистецтва вперше провів автор цієї книжки за участю архітектора В. Ленченка у 1986-1987 роках. Тоді було складено історико-архітектурний опорний план, проект зон охорони пам’яток, пропозиції щодо організації заповідника і проект положення про нього. При цьому було виявлено і поставлено на державний облік декілька пам’яток архітектури, складено список значних історичних будівель і традиційної міської забудови для урахування її при майбутніх реконструкціях Путивля. До складу роботи було включено також проектні пропозиції щодо реконструкції путивльського дитинця — Городка — з натурним відтворенням трьох дерев’яних фортечних башт і позначенням фортифікаційних ліній і тих башт, які не збереглися.
Здійснена у згаданій нашій роботі комплексна оцінка міської території за ступенем історико-культурної цінності показала, що найціннішою є неширока (до 400 метрів) смуга берегових схилів уздовж річки Сейм і плато від Коптевої гори на сході до Микільської гірки на заході, а в центральній частині міста кілька кварталів, у яких розташовані церква Миколи Козацького й ансамбль Спасо-Преображенського собору.
Відповідно до описаної містобудівної ситуації та профілю Путивльського історико-культурного заповідника, створеного у 1986 році, до його складу ввійшли найважливіші пам’ятки архітектури й археології. Територія заповідника (площею 2 гектари) на початковому етапі включала Мовчанський монастир. Для забезпечення ефективної комплексної містобудівної охорони культурно-історичного і природного довкілля та об’єктів культурної спадщини було встановлено обширну охоронну зону заповідника, яка охоплює Коптеву гору. Городок, Микільську гірку, всю берегову частину міста і його центральний майдан. Церква Миколи Козацького і Спасо-Преображенський собор мають невеликі окремі охоронні зони. Зона регулювання забудови площею 170 гектарів охоплює більшу частину міста на плато. До зони охорони ландшафту площею 8000 гектарів входять берегові схили й заплава річки Сейм. Режими всіх зон досить суворо регламентують будівельну і господарську діяльність, ставлячи містобудівні процеси у цивілізовані рамки, притаманні історичному місту.
Найважливішим об’єктом заповідника донедавна був Мовчанський монастир. Докладніше ми розповімо про нього пізніше, в наступному розділі. А поки що зазначимо, що споруди Мовчанського монастиря, хоч і дуже перебудовані, це єдиний збережений в Україні ансамбль російського фортечного зодчества початку XVII століття. Через наявність у Мовчанському монастирі двох висотних споруд — собору й дзвіниці — він є головною містобудівною домінантою стародавньої частини Путивля. Його добре видно зі стародавніх городищ, які низкою простяглися вздовж Сейму, в тому числі і з Городка.
Реставрація монастирського ансамблю, розпочата у 1970-х роках, здійснювалася дуже мляво і майже не дала практичних результатів. Первісно у відреставрованих монастирських будівлях планувалося розмістити великий музейний комплекс. Але, оскільки заповідник не впорався із реставрацією, 1991 року з ініціативи місцевої влади монастир повернули Українській Православній Церкві для використання за початковим призначенням. Спершу тут був чоловічий монастир, згодом — жіночий. Нині, завдяки підтримці керівництва Сумської облдержадміністрації, вперше за багато десятиліть, активно ведуться реставраційні роботи, впорядковується монастирська територія. Проте монастир як комплексна пам’ятка архітектури й містобудування європейського значення і надалі має перебувати під захистом держави, щоб забезпечити всі умови, пов’язані з його вивченням, охороною і науковою реставрацією.
У західній частині міста підноситься мурована двоповерхова церква Миколи Козацького 1735 року з дзвіницею, прибудованою у 1770 році. Вона тридільна одноверха, повторює улюблений тип церкви в українському народному зодчестві. На північній околиці міста розташований на диво гармонійний архітектурний ансамбль, що складається з мурованих Спасо-Преображенського (колишнього Святодухівського) собору
(1617-1693 роки), Хрестовоздвиженської надбрамної церкви-дзвіниці (1697-1707 роки) та муру з брамою (XV1II-XIX століття). Ансамбль належить релігійній громаді. Про нього у нас буде окрема розповідь.
Решта цінних архітектурних споруд Путивля датуються другою половиною XIX — початком XX століть. Серед них виділяється яскрава високохудожня пам’ятка неокласицизму початку XX століття — будинок поміщика Черепова, у якому нині розміщується Путивльський краєзнавчий музей. Привертає увагу надзвичайно висока якість скульптурного декору -ліпний фриз, маскарони над вікнами тощо.
Більшість архітектурних пам’яток Путивля має функціональне використання, наближене до первісного, що сприяє їх подальшому збереженню.
Певної упорядкованості образу міста надає регулярне класицистичне розпланування. Проте для нього, як і для древнього ландшафтного розпланування берегової частини Путивля, характерні відсутність осьових перспектив на архітектурні домінанти, переважання бічних візуальних аспектів і точок зору, видів на пам’ятки через «прозори» у периметральній садибній забудові кварталів.
Для регенерації архітектурного середовища Путивля необхідно провести функціональне впорядкування території міста, вивівши з міського центру та з археологічних зон промислові підприємства. При впорядкуванні міського центру доцільно відзначити місця розташування втрачених архітектурних домінант, особливо церков. В Україні й Росії щодо цього існує давня історична традиція: якщо зруйнований храм не можна відбудувати, на місці його престолу ставиться каплиця. Таких каплиць у Путивлі можна поставити чимало. А щоб сучасна забудова Путивля відповідала статусу заповідного історичного міста і була співмасштабною довкіллю, необхідно впроваджувати малоповерхову забудову за індивідуальними проектами. Надзвичайно актуальною проблемою для Путивля є створення необхідної інфраструктури туризму. Зараз місто економічно занепадає, і його відродження, враховуючи визначну культурну спадщину й чудове природне довкілля, пов’язане саме з розвитком туризму та рекреаційного потенціалу.
Отже, і охорона, і раціональне використання пам’яток архітектури, і створення готелів, кемпінгів, баз відпочинку, і вишукування можливостей для реконструкції та упорядкування міста — проблеми взаємопов’язані, які слід вирішувати комплексно, на засадах пріоритетності збереження культурної спадщини.
Архітектурний комплекс Мовчанського монастиря міститься на південно-східній околиці міста. Він посідає високий пагорб-останець правого корінного берега Сейму і включає такі муровані з цегли споруди: собор Різдва Богородиці, надбрамну дзвіницю, теплу церкву Різдва Іоана Предтечі, настоятельський корпус, оборонний мур з наріжною баштою, трапезну, а також два господарські корпуси на зовнішньому монастирському дворі. Собор і дзвіниця є головними містобудівними домінантами в панорамі Путивля. З північного боку збереглися два оборонних мури — внутрішній, що безпосередньо оперізував монастирську територію, і зовнішній, вздовж дороги до Сейму. Ці мури — чи не єдині зримі рештки колись грізної мурованої фортифікації Путивля.