Поставлена на південній межі стародавньої частини Старо костянтинова, на самому березі р. Случі, грандіозна дозорна й оборонна башта органічно поєднувалася з костелом монастиря домініканців і суттєво доповнювала природний захист міста річкою. Завдяки висоті близько 70 м (35 сажнів) вона, як найвища споруда міста, мала забезпечувати огляд і захист значної його території.
Костел домініканського монастиря — чітка за планом та об’ємом і значна за розмірами (35×16 м) будівля. Він складається з прямокутної нави, до якої зі сходу прилягає шестигранна апсида, а з півдня — майже квадратна в плані висока мурована башта. Вхід до неї — безпосередньо з нави костелу, в південній його стіні.
Всередині башта поділялася на шість ярусів, для сполучення між якими служили гвинтові сходи, що розміщувались у північно-східному куті в півциліндричній башточці. Аналогічною була конструкція сходів на хори, розміщені в південно-західному куті нави.
Товщина масивних стін башти в першому ярусі сягає 2,8 м. Поярусно вони прорізані вікнами різної форми та розмірів: на першому, третьому та п’ятому ярусах — прямокутними, на другому, четвертому й шостому — зі стрілчастими готичними перемичками. Крім вікон, у башті були стрільниці з внутрішніми камерами та вогневими ключо-подібними отворами, прорізаними в білокам’яних блоках.
Про вигляд цієї унікальної, нині напівзруйнованої та недостатньо вивченої споруди можна скласти уявлення лише на основі документальних джерел та іконографії. Па жаль, у найдавнішому з виявлених документів — "Інвентарі" 1615 р. про костел з баштою сказано небагато: "Костел мурований, ґонтами дубовими фарбованими побитий, на верху альтана (ажурна сигнатурка. — О. Г.) білою бляхою оббита, над нею баня мідна з пуклями(?) злотистими. До костел)’ дверей двоє залізних… Вежа велика, біля костелу від річки Случі мурована, побілена, в ній склепінь двоє — одне над… на долі. Друге над каплицею на горі флорізоване" [13. арк. 17]. Останнє слово схоже на трансформоване французьке fleurage (візерунок з квітів) та польське flores (арабеска) і наводить на думку, що склепіння були декоровані ліпним рослинним орнаментом. Рештки цього оздоблення на склепіннях башти наприкінці 1920-х років ще бачив відомий український мистецтвознавець, етнограф та археолог Д. Щербаківський.
В архітектурних формах костелу відбився вплив елементів різних стилів. Пізньо-готичним було хрещате склепіння над навою та апсидою. Великі вікна храму витягнутих пропорцій мали стрілчасті перемички та характерні для готики кам’яні рами. Чотириярусний щипець західного фасаду був щедро прикрашений бароковими елементами.
Самобутнім було внутрішнє оздоблення храму. Про це довідуємося з цінного для дослідника документа — складеної в 1887 р. "Метрики на Волынской губернии в Староконстантинове соборную Крестовоздвиженскую церковь", на яку в 1850-х роках перетворено костел домініканського монастиря. Тогочасний настоятель храму, відомий дослідник Волині Н. Карашевич, відповідаючи на запитання "Метрики", детально описав особливості споруди — матеріали, конструкції, декоративне оздоблення. Відзначив він і втрати, яких зазнав інтер’єр костелу після перебудов 1870-х років: "Своды стрельчатые, опирающиеся на карнизы; а под карнизами, в алтаре были лепные ангелы, поддерживающие как бы своими руками своды; в четырех же углах собственно храма — четыре главы апокалиптических животных под карнизами. Эти лепные фигуры, при перестройке собора в 1875-1880 годах, несмотря на усиленную мою просьбу архитектора Дейнеко не трогать их, были сбиты и уничтожены, отчего внутренность храма много потеряла благолепия"’.
Хори костелу, а також поверхня башточки, в якій були влаштовані гвинтові сходи, мали оздоблення ліпними гілками та гронами винограду.
До початку XIX ст. костел "обріс" прибудовами: біля північного фасаду з’явилася ризниця та крита галерея, перед західним фасадом — друга галерея, а біля південно-західного рогу -каплиця св. Тадеуша.
У1832 р монастир домініканців ліквідовано, а будівлі передано у відання православної церкви. З 1844 р. служби в храм, не провадились і через десять років будівлі монастиря опинилися в занедбаному стані. У 1850-х роках з ініціативи Н. Карашевича на зібрані кошти були відремонтовані храм і монастирські будівлі.
У 1860-х роках на реконструкцію храму та башти державна скарбниця асигнувала ЗО 000 рублів. За дорученням Техническо-строительного комитета" професор Е. І. Жибер склав проект перебудови костелу домініканського монастиря на православний храм. Мстою цього проекту, затвердженого в 1871 р., було цілковите знищення первісного вигляду будівлі XV1-XVII ст. та створення складного за об’ємно-просторовою структурою православного ансамблю. Запроектовані добудови були такими суттєвими, що стародавня унікальна споруда мала потонути під нагромадженням нових об’ємів, зведених у псевдо-російському стилі. Наприкінці XIX ст. цей проект був частково здійснений.
Публікація проекту Е. І. Жибера надзвичайно цінна тим. що в ньому вміщено зображення плану та всіх фасадів костелу з баштою в тому вигляді, який вони мали до початку перебудов кінця XIX ст.
У цей час. як свідчить згадувана вище "Метрика", в храмі існувала чудотворна ікона "Розп’яття Христа", дерев’яна, різьблена, — за легендою, ровесниця храму. Значну художню цінність мала стародавня ікона Божої Матері в срібних позолочених шатах, прикрашених різьбленим рослинним орнаментом. Ці шати були подаровані заможним подружжям -Іоанною та Олександром Драгомірами в 1715 р., про що свідчили їх зображення в нижній частині шат і напис із зазначенням дати.
Апробований у Старокостянтинові наприкінці XVI ст. варіант поєднання храму з оборонною баштою був застосований у процесі будівництва ансамблю бернардинського монастиря в іншому місті, яке також належало родині Острозьких, -у Дубні.