Вже у кам’яному віці на території сучасного Вишнівця знаходилися стоянки давньої людини, про що свідчать знахідки вчених. У 1968 р. біля в’їзду до містечка зі сторони Збаража було відкрито палеолітичну стоянку Старий Вишнівець І, де встановлено пам’ятну таблицю та камінь з зображенням контурів мамонта. Саме тут, в глибокому яру, на правому березі Горині, вчені знайшли кістки цієї тварини. Крім того тут було знайдено кістки носорога, північного оленя, а також декілька крем’яних виробів. Ці знахідки відносяться до середнього палеолітичного віку – від 38 до 100 тис. р.

Перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 р. Великий князь Литовський Вітовт (близько 1350 — 1430), позбавивши Дмитрія (Ольгердовича) Корибута (близько 1358/1359 — 1404) Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі і Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитрій Корибут збудував перший укріпний замок для захисту від татаро-турецьких набігів.
У привілеях польського короля Владислава Варнєньчика (1424—1444) від 9 липня 1443 р. знаходимо запис, що після смерті власника Вишнівця, Василя Несвіцького(?- 1443) на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові Несвіцькому(Збаразькому)(?-1472), який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким.
В 1494 р. татари вщент зруйнували місто і замок, а населення перетворили на ясир.
Наприкінці 15 ст. Михайло Васильович Вишневецький(Збаразький) (1475 – 1512/17)побудував на лівому березі Горині новий замок, який був головною родовою резиденцією протягом багатьох століть.
Весною 1542 р. 25-тисячна татарська орда на чолі iз ханом Меглі-Гіреєм потерпіла поразку у бою біля села Лопушно неподалік Вишнівця. Відомо, що у цій битві брав участь і князь Дмитро Вишневецький (1516 /17— 1563) – представник роду князів Вишневецьких, відомий в народі як Байда. Саме цей нащадок волинських князів Гедиміновичів у 1550 р. за крутими Дніпровськими порогами, на острові Мала Хортиця влаштував першу козацьку залогу, з часом названу Запорізькою Січчю.

Вишнівець. Дмитро Вишневецький — Байда Вишнівець
В 1603 р. у Вишнівці з’явився втікач-авантюрист Григорій Отреп’єв (? – 1606), відомий як Лжедмитрій I. Він отримав підтримку від князя Адама Вишневецького (близько 1566—1622). Адам Вишневецький познайомив Лжедмитрія з Мариною Мнішек (близько 1588 —близько 1614), донькою польського воєводи Юрія (Єжи) Мнішека (1548 – 1613). В 1605 р. Лжедмитрій І, заручившись з Мариною Мнішек, вирушив здобувати Московский престол. Князі Вишневецькі і Мнішеки виступили головними організаторами походу самозванця на Москву.
Прекрасні полотна, що колись на стінах Вишнівецького палацу зображували ці події, сьогодні є окрасою Московського історичного музею.

Ще однією неоднозначною постаттю в історії України з роду князів Вишневецьких є Ярема (Ієремія) Вишневецький (1612—1651), який володів величезними територіями по обидва береги Дніпра .

У 1640 р. Ярема Вишневецький розпочав будівництво великого замку, модернізував замкові укріплення і збудував оборонний монастир Кармелітів, який входив в єдину оборонну систему замку.
У Вишнівецькому замку до кінця липня 1651р. татари утримували у полоні Богдана Хмельницького (1596 — 1657), зрадженого кримським ханом.
Найстрашнішим для Вишнівця був напад турецько-татарської армії у 1672 р., коли майже все населення було вирізане, а сама фортеця знищена. З того часу Вишнівець назавжди втратив оборонне значення.
Сьогодні у містечку на козацькому цвинтарі залишилося декілька кам’яних хрестів, імовірно у згаданий період саме тут були поховані полеглі воїни. У 2009 р. в пам’ять про загиблих козаків тут було встановлено та освячено новий дерев’яний хрест.

Для впорядкування вцілілих козацьких поховань заповідник «Замки Тернопілля» залучає студентів – майбутніх істориків, краєзнавців, археологів.

Головною принадою для туристів звичайно є розкішний палац – Волинський або Польський Версаль, побудований останнім представником цього роду – Михайлом Сервацієм Вишневецьким (1680 — 1744).

Князь зібрав величезні статки, досяг неабияких висот у Речі Посполитій, проте так і не зміг залишити спадкоємця по чоловічій лінії. Коли Михайло Сервацій зрозумів, що саме він стане останнім нащадком роду,то вирішив побудувати розкішний палац: «Хоч я не можу залишити сина та залишу дещо більше – палац, що здивує наступні покоління». Ці слова виявилися пророчими.

Палац розташували на місці оборонного замку. У 1705 р. було навіть відновлено старі напівзруйновані фортифікаційні елементи. У 1730-х рр. за проектом архітектора Ж.Д. Бланже було побудовано палац, реконструйований наприкінці століття. В архітектурі Вишнівецького палацу поєднані риси пізнього бароко й класицизму.

Наприкінці 18 – на поч. 19 ст.ст., завдяки зусиллям Мнішеків, які отримали Вишнівець у спадок по жіночій лінії, місто стало культурним осередком Волині, а в стінах палацу було зібрано величезні колекції світового мистецтва.

Всередині палац вражав пишністю, всюди оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і коштовні годинники, китайська і турецька зброя, срібний та порцеляновий посуд, багаті меблі з гербами. Найбільшою гордістю власників палацу була величезна бібліотека, що нараховувала тисячі томів, зібраних з усього світу. Привертала увагу відвідувачів і театральна зала, де ставилися різноманітні вистави, в тому числі і з запрошеними іноземними акторами.

Наступник роду Анжей Єжем Мнішек (1823-1906), який з дитинства виховувався у Франції та вже не відчував зв’язку з родинним маєтком, у 1852 р. приймає рішення про продаж Вишнівця.

З 1852 р. до 1913 р. Вишнівець змінив дев’ять власників: княгиня Анна Абамелек(1814— 1889), граф Володимир де Броель Плятер (1831/1836-1906), князь Горчаков, княгиня Гогенлоє, київський міський голова Іван Андрійович Толлі (1819-1887), князь М.М.Кочубей, князь Імеретинський, Павло Олександрович Демидов, Зигмунт Грохольський.
В цей період починається занепад Вишнівецького палацу – картини, частина славетної бібліотеки та інші цінні речі були в основному вивезені до Росії.

У 1915 р. у палаці розмістився штаб 25 корпусу 11 російської армії. У квітні 1917 р. сюди прибули міністри Тимчасового уряду. У травні 1920 р. у Вишневецькому палаці розташовувався штаб Головного Отамана Симона Петлюри.
Під час Першої світової війни палац було пошкоджено, проте 1920-х рр. відновлення будівлі доручили архітектору Владиславу Городецькому

У 1940 р. всі історичні цінності та твори мистецтва, коштовності вивезені з палацу до Москви. У березні 1941 р. до Москви також було відправлено картини, скульптури, меблі, золоті та срібні речі, стародруки та цінну бібліотеку. Влітку 1941 р. гітлерівські війська увійшли до Вишнівця. В приміщеннях палацу розташувалося німецьке гестапо та жандармерія.
Навесні 1944 р. під час бойових дій палац також зазнав значних руйнувань, був відремонтований 1950-70-х рр., проте не було відновлене його внутрішнє убранство.

В різні часи в цьому величному будинку побували такі відомі особистості як останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський, наступник московського престолу – царевич Павло І, письменники Тарас Шевченко та Оноре де Бальзак, історик Микола Костомаров та ін.
Будівля палацу зовні збереглася до наших днів майже в незмінному вигляді, проте планування внутрішньої частини дуже змінено.
Тривалий час палацові приміщення використовувались під будинок культури, ПТУ та бібліотеку. Лише в 2000-х роках комплекс перетворено на музей та є філіалом заповідника “Замки Тернопілля”. В планах створення музею і готельно-розважального комплексу.
В 1995 р. перед палацом установлено памятник на честь Дмитра Байди Вишневецького.