Спорудження будинків йде за типовими проектами, розробленими різними проектними організаціями Української РСР. Поряд з цим проекти п’ятдесятих років ще не досить враховували зональні особливості районів будівництва, не брали до уваги віковічні народні традиції в планіровці житла, в умілому використанні місцевих матеріалів. У них не передбачена можливість поступового підвищення рівня санітарно-технічного обладнання приміщень.
Поворот до серійного проектування привів до створення в 1950-1958 роках зональних серій для Лісостепу, західних і Закарпатської областей України, до появи комплексної серії проектів одно — і двоповерхових жилих і громадських будинків з повною уніфікацією конструктивних елементів для зведення в селах, районних центрах сільського типу і робітничих селищах.
Цими серіями відкрилася нова сторінка у вирішенні архітектурного вигляду села.
1904-1905 роки відзначаються появою серій жилих будинків для спорудження в експериментально-показових сільських населених пунктах південних і північних районів республіки, в умовах III і IV кліматичних поясів.
Номенклатура проектів для південної зони складається з 14 типів, що включають дві основні групи квартирних будинків: садибного типу (мешканцям створюються необхідні умови для ведення індивідуального господарства) і безсадибні — для трудящих села, що не мають потреби в індивідуальному господарстві.
До першої групи віднесено одно — і двоповерхові блоковані житла 3 квартирами, розташованими в двох рівнях або поетапно, до другої групи — дво — і чотириповерхові секційні і галерейні з квартирами різних типів.
Враховуючи своєрідні умови півдня України, для створення найбільш комфортних умов передбачено безпосереднє наскрізне провітрювання, влаштування лоджій, балконів, спеціальних сонцезахисних пристосувань, прибудова веранд, літніх кухонь.
Удосконалення жилих будинків досягнуто також зведенням до мінімуму кількості прохідних кімнат, влаштуванням просторих кухонь-їдалень (площею до 10 метрів), великих комор.
Під секційними і галерейними будинками передбачені підвальні приміщення з індивідуальними погребами-сараями для збереження овочів, дрібного особистого користування, приміщення для велосипедів тощо.
Застосування серії значно розширило можливості планіровки населених пунктів, створило умови для забудови з врахуванням особливостей демографічного складу населення.
До останнього часу, крім спорудження за типовими та експериментальними проектами, Здійснюється і самодіяльне будівництво, в якому відчувається вплив принципів типового проектування і селищного будівництва.
Нерідко кращі самодіяльні зразки виходять за межі свого району.
В багатьох областях України широкою популярністю, наприклад, стали користуватися житла Закарпаття, характерні раціональними об’ємно-планіровочними рішеннями.
В Закарпатській області створилася багатовікова своєрідна будівельна культура, що перш за все відзначається значним впливом народного зодчества.
Сільське житлове будівництво Закарпаття за своєю якістю може бути Зразковим для решти областей Української РСР. Тут добре враховують природно-кліматичні умови, рельєф місцевості та інші фактори, що значно впливають на характер житла.
В Закарпатті найчастіше споруджують економічні жилі будинки з добре використаними цокольними поверхами й мансардами.
Найбільш поширений тип одноповерховий або з мансардою, що має вітальню, спальню, кухню-їдальню, комору і веранду.
Якщо є мансарда, то в ній розташовують ще дві-три кімнати.
Невід’ємними архітектурними елементами житла є засклені веранди, лоджії й балкони, що захищаються від непогоди великими звисами даху.
В сільських жилих будинках Закарпатської області тепер повсюдно застосовують самостійні системи інженерного обладнання — водяне опалення від котла, встановленого у ванній кімнаті, місцевий водопровід та каналізацію.
Спорудження житла тут економічне завдяки використанню місцевих будівельних матеріалів: туфів, пісковику і андезиту для фундаментів; саману й цегли для стін, черепиці для даху.