У 1926 році вийшли з друку «Санітарні норми для садиби й будівель амбулаторій і лікарень в районі». Наркомат охорони здоров’я УРСР в 1930 році видав альбом «Шкілеві типові проекти закладів охорони здоров’я», який охоплював всі види лікувально-профілактичної і санітарної допомоги.
Великі лікарні будувалися в ті роки за індивідуальними проектами із застосуванням павільйонної системи, в основу якої покладений принцип розташування на ділянці окремих лікувальних відділень, харчового блоку і адміністративно-господарської частини в спеціальних одно, двоповерхових корпусах, які в сполученні з жилими будинками лікарського та обслуговуючого персоналу створювали комплекс медичного містечка (обласні лікарні в Харкові, Дніпропетровську, Луганську тощо).
Державного характеру набуло санаторно-курортне будівництво.
На базі колишніх палаців і панських маєтків ширилася мережа оздоровчих закладів нового типу — будинків відпочинку для широких мас трудящих.
Найбільш розповсюдженою у планіровці була павільйонна система.
Велика увага приділялась забезпеченню оптимальної інсоляції спальних приміщень, кімнат відпочинку і холів.
Невід’ємними елементами спальних корпусів стають тераси, лоджії та плоскі покрівлі для соляріїв.
Для санаторного будівництва тих років характерним було обмеження обслуговуючих приміщень.
В спальних корпусах розташовувалися: прийомний покій та лікувальна група; клуб об’єднувався з харчовим блоком в одному корпусі.
До розвиненого санаторного комплексу, спорудженого за павільйонною системою, крім спальних корпусів, входили: будинок культурно-масової роботи, їдальня, адміністративний корпус, фізкультурний майданчик і господарський двір з допоміжними спорудами (санаторій Одеського курортного управління в Аркадії, санаторій № 4 імені ВЦРПС в Сосновці Черкаської області та інші).
Менш розповсюдженим був принцип централізованої забудови, коли в одному будинку об’єднувалися всі елементи санаторію (санаторії на Хаджибеєвському та Куяльницькому лиманах в Одесі, № 2 в Миргороді та інші).
Певні досягнення в санаторно-курортному будівництві першої п’ятирічки дозволили ширше розгорнути його на Україні у передвоєнні роки.
В розвитку архітектури України зазначеного періоду помітну роль відіграв Київський залізничний вокзал, перша черга якого була споруджена в 1933 році за конкурсним проектом архітектора 0. М. Вербицького.