Володимирський собор
Останні публікації

Одеський замок

Одеський замокОдеський замок — один з найвідоміших у країні, це туристична візитівка України. Скромний за розмірами, Одеський замок має величезну історичну й архітектурну цінність, а ще — це надзвичайно мальовничий класичний середньовічний замок, що наче ширяє над рівниною. Перше поселення на місці Олеська існувало ще в XVIII-XVII століттях до н. е. А в X-XII століттях під замковою горою розташовувалося давньоруське місто.

Час появи на горі першого замку невідомий; можливо, його звели в XIII столітті, незабаром після спустошення давньоруських земель Золотою Ордою. Польські дослідники XIX століття датували першу письмову згадку про Одеський замок 1327 роком, проте сучасним історикам не вдалося встановити, в якому документі фігурує ця згадка.

За цією версією, замок належав галицько-волинським князям. Першу достовірну письмову згадку датовано 1390 роком — на цей час Галицько-Волинське князівство припинило існування. 1431 року російські феодали, що жили на одеській землі, вчинили заколот проти їюльсько-литовського короля Ягайла, засновника династії Ягеллонів.

Головною базою повстанців став Одеський замок, який війська Ягайла захопили 1432 року, поклавши тим самим край заколоту. -1441 року, за правління сина Ягайла, польського короля Владислава III, замок і всі олеські землі були передані якомусь Яну з Сієни — для того, щоб власник забезпечив оборону цих прикордонних земель від татарських нашесть.

Спадкоємці Яна називалися Одеськими. Замок багаторазово зазнавав татарських набігів: у 1442, 1453, 1507, 1512, 1519, 1575 роках. На початку XVII століття власником Олеська став російський воєвода і львівський каштелян Іван Данилович.

Він розширив замок, перебудувавши його на кшталт магнатських оборонних резиденцій того часу — в стилі італійського ренесансу, яким він і зберігся до наших днів. Реконструкцією керували італійські архітектори, проте просторове планування замку зберегли колишнє, часів середньовіччя. Замок компактно розмістився на верхівці пагорба, що самотньо височіє над болотистою рівниною.

Повторюючи природні контури узвишшя, стіни замку опоясують вершину овалом. Навколо невеликого внутрішнього двору тісно скупчилися палацові корпуси, в яких розташовувалися і магнатські палати, і каплиця, і казарми, і господарські приміщення. Між корпусами височіє в’їзна вежа з широкою аркою брами.

У дворі виритий глибокий колодязь, що забезпечував мешканців замку водою. Біля підніжжя пагорба було влаштовано парк в італійському стилі.

Син Даниловича, Станіслав, ще молодим загинув у битві з татарами, у воєводи залишилися лише дочки — Марціана і Теофілія. Батько хотів видати їх за багатих і впливових шляхтичів. Проте в старшу дочку, Марціану, закохався молодий шляхтич Адам Жолкевський, хоч і знатного роду, але без багатого спадку, та ще й неспокійної, палкої вдачі.

Багато разів сватався Адам, але щоразу діставав від воєводи глузливу відмову. Останню спробу хлопець зробив не віч-на-віч, а при гостях, коли в Олеському замку після вечері сіли грати в карти.

Роздратований Іван Данилович відмовив і привселюдно висміяв закоханого. У відчаї Адам Жолкевський вихопив кинджал і простромив собі серце. Тіло хлопця просто скинули в озеро перед замком.

Згодом Марціану видали заміж за полковника Стефана Конєцпольського. Теофілію, молодшу дочку, узяв у дружини краківський каштелян Якуб Собеський.

1629 року в Олеському замку народився їхній син — майбутній польський король Ян III Собеський. Про його народження збереглася легенда, що саме в цей час замок оточило татарське військо (татари дійсно нападали на Олесько 1629 року) і вирувала сильна буря з грозою. Коли повитуха поклала новонародженого на чорний мармуровий стіл, щоб його хрестити, вдарив грім, та так, що жінка оглухла, а від столу під немовлям відколовся шматок мармуру.

Після смерті Івана Даниловича замок перейшов у спадок чоловікові Марціани Конєцпольському. 1646 року, під час Національно-визвольної війни, замок захопили і розорили козацькі війська та їхні союзники — кримські татари. 1682 року Ян Собеський викупив рідний замок і привів його до ладу.

Після смерті короля 1696 року Олесько успадкував його син Костянтин Владислав Собеський, але він не відвідував свої українські володіння. 1718 року Олеський замок і сусідній замок у Підгірцях викупив коронний гетьмеш Станіслав Матеуш Ржевуський, а після смерті гетьмана 1728 року їх успадкували його сини: Олеський замок дістався волинському воєводі Северину Юзефу Ржевуському, а Підгорецький — Вацлаву Петру Ржевуському.

Обидва брати добре піклувалися про спадок, і для Олеського замку часи Северина Юзефа стали добою останнього розквіту. 1739 року Северин Юзеф Ржевуський звів поряд із замком монастир капуцинів святого Антонія.

Архітектура монастиря прекрасно поєднується з архітектурою замку, що робить їх єдиним гармонійним ансамблем. Северин Юзеф помер бездітним 1755 року, і, за його заповітом, Олеський замок перейшов до його брата, Вацлава Петра Ржевуського.

Вацлав, що реконструював у той час Підгорецький замок, вивіз з Олеська до своєї резиденції безліч цінностей та історичних раритетів, і, таким чином, відродження одного замку стало причиною занепаду другого. Зокрема, був вивезений стіл з чорного мармуру, на якому хрестили Яна Собеського.

У XIX столітті, коли замком володіли родини спочатку Зелинських, потім Литинських, занепад посилився. У 1806 і 1836 роках сталися пожежі, а 1838 року замок пошкодив сильний землетрус. Замок був зруйнований і занедбаний.

1891 року в ньому провели часткові реставраційні роботи, після яких у колишній королівській резиденції відкрили сільськогосподарську школу, що працювала до Другої світової війни. 1951 року в замку знову сталася пожежа, а з 1965 року почалася комплексна реставрація, що повернула будівлі вигляд, характерний для XVII століття. 1975 року у відреставрованому замку було відкрито філію Львівської 1 галереї мистецтв, яка і дотепер розміщується в його стінах.

Експозиція музею присвячена середньовічним мистецтвам і налічує понад півтори тисячі експонатів: старовинних меблів, гобеленів, скульптур, картин та ікон. Один із цікавих експонатів Олеського замку — величезне батальне полотно «Битва під Віднем» (Мартіно Альтомонте, 1692 рік), що зображує тріумфальну перемогу Яна III Собеського над турками.

Комментарии запрещены.