Машинобудівна промисловість уже в першій післявоєнній п’ятирічці дала будовам республіки різноманітні високопродуктивні будівельні механізми, які дедалі вдосконалювались. На будовах застосовувались потужні самоскиди, екскаватори, бульдозери, розчино — і бетономішалки, вібратори, підйомні крани.

Плановість розвитку соціалістичного будівництва зумовила необхідність дальшого розвитку проектів районної планіровки.

За післявоєнний час архітектори та інші фахівці Діпроміста УРСР розробили проекти планіровки Донецького і Криворізького залізорудних басейнів, Придніпров’я у зв’язку з будовою каскаду потужних гідроелектростанцій, Олександрійського буровугільного району, Львівсько-Волинського вугільного басейну і нового Івано-Франківського нафтового району.

Зі здійсненням цих проектів регулюється розміщення промислових підприємств, груп населених пунктів та їх спорудження у поєднанні 3 будівництвом доріг, транспортних магістралей, енергетики та інших галузей народного господарства.

На основі проектів районної планіровки в республіці здійснені великі роботи по складанню проектів міст, робітничих селищ та колгоспних сіл. Відповідно до цих проектів за короткий час споруджено тисячі жилих будинків, добре впорядкованих громадських і культурно-побутових закладів, промислових підприємств, що відповідають вимогам сучасності, а тому й схвалені широкою громадськістю.

Разом з відродженням та розвитком індустрії, ростом житлового фонду в республіці здійснені значні роботи по обводненню й озелененню територій, газифікації населених пунктів.

Потужні трубопроводи Дашава — Київ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ подають природний газ містам і селам, канали Північний Донець — Донбас, Дніпро — Кривий Ріг, Інгулецька та Північно-Кримська зрошувальні системи дали життя безводним просторам.

Радянські фахівці покликані працювати в ім’я народу і для народу, своїми творами всебічно задовольняти потреби трудящих.

Саме так розуміли призначення архітектури зодчі, відновлюючи зруйновані та будуючи нові міста, селища, села.

В забудові великих ансамблів вони прагнули перш за все передати відчуття великої радості з приводу перемоги над ворогом, і це цілком закономірно.

Багато громадських споруд, цінних архітектурних комплексів та нових міст (Нова Каховка, Червоноград, Нововолинськ) яскраво свідчать про це. У Києві, Харкові, Одесі, Севастополі та інших містах були споруджені красиві, економічні жилі й громадські будинки.

Архітектори прямували пліч-о-пліч з життям, ураховували реальні можливості й вимоги народу, поставлені перед архітектурою на даному етапі соціалістичного будівництва.

Але окремі з них у своїх витворах почали відходити від реалістичних позицій, захоплювались формальним виразом пафосу, який вилився в безпідставну монументалізацію громадських споруд і навіть жилих будинків, в одяганні їх у декоративне вбрання, невиправдане увінчання баштами й шпилями.

Архітектуру дехто став розглядати в деякій мірі як образотворче мистецтво, ігноруючи функціональні й тектонічні принципи, не погоджуючись з економікою і вимогами сучасної прогресивної будівельної техніки, новими будівельними матеріалами, з усім тим, що впливає на розвиток і формування архітектури, на її пластичні властивості.

Такий однобічний підхід до розуміння архітектури призвів до того, що почали нехтувати зручністю споруд.

У ряді випадків це викликало насадження в архітектурі міщанських смаків і перевитрати народних коштів.

У перше післявоєнне десятиріччя було зведено чимало таких будинків, за прикрашеними декором фасадами яких нерідко ховалися погано сплановані, дорогі й незручні для мешкання квартири.

Витрачали багато коштів на башти, колони, різні декоративні прикраси, не враховуючи вимог розвитку прогресивної будівельної техніки й естетичних смаків людини.

Партія вказала архітекторам на ці помилки і повернула їх на вірний шлях плідного творіння на користь нового суспільства.

Майстрам архітектури треба було переглянути своє творче кредо, на дещо подивитися по-новому, ґрунтовно переглянути головні положення архітектурної теорії, відкинути все застаріле, особливо однобічний, естетський підхід до архітектури як чистого мистецтва.

З цих позицій і почали розглядати проблеми єдності в архітектурі матеріального й ідеологічного, а також боротьбу матеріалістичних та ідеалістичних тенденцій в архітектурній теорії.

Тільки марксистсько-ленінська наука могла допомогти розкрити глибоку своєрідність архітектури як суспільного явища.