Польща, після більш ніж вікового перебування в складі Російської імперії, досягши незалежності, була вже сучасною європейською державою. Більше того, позбувшись шляхетського «анархізму», її суспільтіі кола все ширше культивують шовіністичні настрої повернення колишньої величі й могутності Речі Посполитої. Особлива увага приділялась землям, які складали державу «від моря до моря» і знову були окуповані за Ризьким договором 1921 року.

Ці зміни знайшли своє відображення й у ставленні держави до Луцького замку. Перші консерваційні роботи тут проводяться вже в липні 1921 р. В серпні до Луцька прибуває міністр громадських робіт і рекомендує серйозно зайнятись консервацією Замку.

Після чого магістрат відразу запрошує відомого знавця архітектурних пам’ятників старовини Юліана Лісецького для складання тимчасового кошторису приблизних охоронних робіт в замку Любарта.

В другій половині вересня такий кошторис на суму 2 млн. 685 тис. 100 .марок польських був представлений.

Він передбачав придбання матеріалів і виконання робіт по підмуровці стін, влаштуванню дахів, воріт і мощенню території.» Разом з тим питання про Любартів замок піднімається Ю. Лісецьким на зібранні Товариства опіки над пам’ятниками старовини у Варшаві і на з’їзді консерваторів у Львові.

Наступного року навіть розпочинається боротьба між луцьким магістратом і Міністерством культури й мистецтва за право власності над Любартовим замком. Лише після представлення міською владою інвентарного опису 1895 року, згідно з яким Замок належав місту, міністерство відмовилось від своїх претензій.

В червні цього ж, 1922 року, з ініціативи Волинської окружної дирекції громадських робіт, в Луцьку збирається комісія для визначення стану Вишнього замку і розробки програми його консервації. Комісія, ознайомившись з станом замкових руїн та актами про ремонти в 1912-1914 роках, намітила таку програму: — консервацію не обмежувати рятуванням однієї вежі, а спрямовувати на захист мурів і насипів всього Замку: — визначити границі Замку і охороняти від зловмисників; — поправити вали й насипи; — підмурувати старі контрфорси й в’яжучі частини мурів; — прикрити В»їздову вежу дахом і закрити її вікна; — остаточно замкнути дитинець Замку й усунути стайні, прибудовані до північно-західного муру; — запросити постійного місцевого керівника робіт, який би заодно виконав проекти й кошториси; — завершити обміри Замку, в тому числі отримати в Любліні обміри, виконані архітектором К. Іваницьким.

З вищеназваної програми на сезон 1922 року вирішено було: — запросити керівника робіт; — поставити сторожа; — замкнути ворота В’їздової башти; — усунути стайні; — огородити колючим дротом границі Замку; — підмурувати контрфорси й мури Південної та Північної башт; — замурувати вікна В’їздової вежі, а в інші вставити рами; — покрити цю вежу дахом за існуючими слідами; — очистити склепіння над в’їздом від сміття; — підмурувати опорні стінки й здійснити насипи валів. Тоді ж магістрат укладає угоду з членом цієї комісії інженером-архітектором Ю. Йоткевичем про його керівництво роботами, пов’язаними з консервацією Замку, а також про виконання обмірів, проекту консервації та складання кошторису.

Невдовзі розпочинаються намічені роботи, в їх числі і встановлення риштувань довкола В’їздової башти. Проте Міністерство фінансів відмовило місту в грошах для цих потреб.

Тому створений 7 серпня 1922 року на засіданні магістрату Комітет консервації замку Любарта, до складу якого увійшли: міський інженер П. Барановський — голова, окружний консерватор З. Мервіч та інженер Ю. Йоткевич, ставить питання про отримання позики в банку.

В листопаді магістратом Луцька у Польському комунальному банку через посередництво Міністерства громадських робіт під заставу належного місту маєтку Бівуаки було взято кредит в сумі 4 млн. марок польських на консервацію замку Любарта.

Наступного року, в зв’язку з необхідністю покриття Стирової вежі, асигнування кредиту збільшується до 9 млн. марок. Однак, місту не під силу було осягнути власним коштом забезпечити виконання всіх запланованих консерваиійних робіт.

Замок Любарта, як власність міста, в 1924 році вноситься до списку архітектурних пам’ятників, а трохи пізніше до визначних нам яток історії та мистецтва і, все ж таки, включається до інвентаря пам’яток відділу мистецтва і культури.

Його спеціалісти не тільки давали дозволи й контролювати виконання консерваиійних робіт, а й самі чи спільно з членами Товариства опіки над пам’ятниками минувшини виконували обмірні креслення й фотофіксацію.