Зацікавленість Луцьким Замком з боку науковців, художників, журналістів і впливових шанувальників старовини з широким висвітленням в періодичних виданнях протягом сорока років живописних руїн сприяли формуванню громадської думки про необхідність його збереження як пам’ятки старовини. Проте перші практичні заходи в цьому напрямку стали реально можливими і були здійснені лише з переведенням міста на «городовое положение» і отриманням права місцевого самоврядування.

На міський уряд безпосередньо лягала опіка над пам’ятками старовини, в їх числі і над Замком. Щойно в 1885 році з метою ремонту пошкоджень В’їздової башти і стіни міська управа замовила і представила Технічно-Будівельному Комітету МВС такі документи: акт огляду пошкоджень Замку, план башти та фотографії цих об’єктів.

Одночасно висловлювалось прохання до Міністерства внутрішніх справ про виділення коштів на ведення ремонтних робіт в сумі 4000 карбованців. Міністерство погодилось з необхідністю ремонту Замку, але грошей не дало.

Тоді міські власті знову звертаються до міщан з проханням пожертви на ці цілі і знову безрезультатно.

Тож ремонтні роботи, однак в значно меншому від запланованого обсязі, місту довелось асигнувати з власного бюджету.

В цілому протягом 1887-1890 років було виділено 623 карбованці. За рахунок цих коштів підмуровано замкові стіни й башти, замуровано проломи в мурах, скріплено металевими стяжками В’ їздову башту.

Велике значення для безпеки валів мало вертикальне перепланування замкової території, за яким зливові й талі води виводились через ворота за межі Замку.

В 1890 році, коли до Луцька мав приїхати імператор Олександр III, з огляду на безпеку високоповажного гостя, на В’їздовій башті розібрали обсипаний аттик, що загрожував падінням. Про використання Замку й споруд на його території в 1895 році повідомляють витяги з інвентарної книги міста.

Російські чиновники з інвентаризаційної комісії користувались вже суто своїми термінами при описі міста. Замок за їх інвентарним описом названий старою фортецею, Владича башта — Східною, на ній була пристосована пожежна каланча; зайнята під житло Стирова башта позначена як Південна.

В цегляному, критому ґонтом будинку повітової канцелярії, переданому на баланс міста в 1874 році луцькою квартирною комісією, тоді розміщались міська управа й військова казарма.

В іншому цегляному будинку з цокольним приміщенням (Повітової скарбниці), також переданому місту тією ж комісією в 1875 році, надійно облаштувалась міська пожежна команда.

Поряд зі спорудами міської власності на замковому терені знаходились і приватні житлові будинки міщан, відмічені вищеназваним інвентарем.

Таким був будинок Д. Карибського за адресою: вулиця Замкова, що стояв зліва від входу в Замок.

Протягом 1904-1905 років місцева влада збирає кошти в сумі 2000 карбованців, щоб викупити його для міста.

Взагалі ж схоже було на те, що проведення ремонтних робіт по Замку в повному обсязі відкладено на невизначений час. В жовтні 1907 року міська управа знову розглядає питання про необхідність капітального ремонту древньої фортеці. Однак, і на повторне звернення управи про допомогу до державної скарбниці губернатор відповів, що згідно з існуючим законодавством утримання пам’яток старовини здійснюється за рахунок міських коштів.

Лише через два роки місто спромоглося замовити київському архітектору К. Л.Іваницькому проект і кошторис капітального ремонту Замку.

В 1910 році замовлення ним було виконане і дещо пізніше доопрацьоване відповідно до зауважень рецензентів Санкт-Петербурзької Імператорської археологічної комісії. Місцеві ж чиновники тепер не тільки не в змозі були відшукати кошти на здійснення цього проекту, а й впродовж чотирьох років не спромоглися віднайти 150 карбованців на оплату праці автора.