Люстратори чомусь не відмітили і великих тріщин північного муру по обидва кінці поблизу Владичої і В’їздової башт, внаслідок чого він злегка похилився у замковий двір. Згідно з нашими дослідженнями, тріщини були результатом зсуву підмитої зливовими й талими водами ділянки валу навпроти щойно влаштованої хвіртки.

В Окольному замку, що іменується «пригродком», тобто підзамчим, нараховувалось дуже багато шляхетських дворів, кафедральний костел св. Трійці з колегією каноників, Петропавлівський костел та колегіум єзуїтів і монастирський комплекс бригіток попід мурами пригродка.

Поруч з бригітками — маленький костел св. Дмитра (уніатська церква).

Мури довкола підзамча відмічені ревізорами як переважно добрі.

Щоправда, тільки в одному місці Йосип Борецький, новогрудський стольник, мур «для проглядання свого дворика розбив і розібрав».

А також рів довкола Окольника в деяких місцях був засипаним. До Луцького староства на цей час належали села Голишів, Красне і Кульчин, з яких чистого доходу, поза всілякими витратами, виходило 1084 злотих в рік. Аналізуючи вищевказані відомості, можна зробити деякі узагальнення щодо Луцького гроду станом на 1765 рік. Замок, з відповідними спорудами на своїй території, продовжував бути резиденцією органів світської і духовної влади, а значить, зберігав функцію державної адміністративно-судової, політичної і релігійної установи.

Можливість виконання ним оборонної функції в цей час, через спустошеність його фортифікацій та відсутність зброї, була проблематичною, хоча на майбутнє її ймовірність, судячи зі слів люстраторів, котрі радили всетаки, щоб Річ Посполита замислилася над його реставрацією, не заперечувалась. Щодо Окольного замку, то, іменуючи його ще з 1658 р. пригродком, а поняття Луцький Замок відносячи в основній мірі лише до Верхнього замку, королівські ревізори підштовхують нас до думки про певне зрушення в бік суспільного розуміння Окольника як звичайної міської території.

Слід гадати, що це сталося в зв’язку з перетворенням Луцька в місто-фортецю, завдяки чому його територія за надійністю захисту та своєму престижу прирівнювалася до привілейованої замкової.

Велике значення в цьому мав і ріст суспільно-політичної значимості в державі міського поспільства, його наближення до шляхетського стану. В 70-х роках намітились зміни у власності і забудові церковних маєтностей на території Верхнього і Окольного замків.

Одні з них були пов’язані з ліквідацією єзуїтського ордену та передачею його майна Комісії народної освіти (Едукаційній), яка розпочала створення вищої світської школи на базі луцького єзуїтського колегіуму.

Інші пов’язані з діяльністю уніатського єпископа Сильвестра Рудницького, котрий розбирає до рівня земної поверхні стару, давньоруської фундації соборну церкву Івана Богослова і на її місці закладає мури нової кафедри значно більших розмірів.

Для забезпечення будівництва водою владика Рудницький у своєму дворі викопує глибокий колодязь, облицювавши його дубом. Безперечно, що саме тоді розібрано високу муровану дзвіницю, бо вона опинилась в обсязі розпочатого будівництва.

З тієї ж причини ліквідовувався старий соборний цвинтар, тому для перепоховання останків в новій кафедрі було передбачено спеціальні підвальні приміщення — крипти. Однак, вивівши стіни храму лише на три лікті над землею, єпископ-будівничий помирає, а його наступник, відправляючи служби в каплиці при владичому домі, не продовжив спорудження кафедри.

Пожежа 5 вересня 1781 року внесла свої корективи в життя Луцького замку і міста взагалі. Полум’я поглинуло обидві кафедри, кілька костелів і церков та 454 будинки.28 У Верхньому замку згоріли до тла всі споруди єпископської резиденції разом з риштуванням новобудованого храму.

Очевидно, тоді ж було знищено і ґонтовий дах Владичої башти.