Проведення земських реформ за польським зразком на всій території Великого князівства Литовського не тільки сприяло консолідації шляхти і зосередженню в її руках адміністративно-судової й воєнно-політичної влади, а й ідентифікувало державні інститути Литви і Польщі та привело їх до об’єднання в одну феодальну державу — Річ Посполиту. Унія відбулась на Люблінському сеймі в березні 1569 р. Одночасно Волинь і Підляшшя, а згодом інші українські землі були злучені безпосередньо з Польщею.
В приєднанні до Корони Київщини та Брацлавщини важливу роль відіграла інкорпорація Волині — цього головного гнізда княжих родів, представники яких займали вищі адміністративні уряди названих земель. Так, в дебатах по складанню державної присяги князем Костянтином Острозьким було піднято питання, щоб він зложив присягу не тільки як волинський магнат, але й як київський воєвода, посаду котрого обіймав.
Аналогічна ситуація виникла і з приїздом на сейм волинського магната і брацлавського воєводи князя Романа Сангушка — по складанню ним приватної присяги було порушено справу присяги від воєводського уряду стосовно Брацлавщини.
Тут також спостерігається визначаюча роль., волинської шляхти в тогочасному суспільному житті Русі-України і вирішенні її політичної долі.
Однак, не все йшло так гладко в справі практичного здійснення унії.
До цього часу відноситься один з найяскравіших проявів політичної самодіяльності волинської шляхти, пов’язаний із столичним воєводським містом та Замком.
Волинян не влаштовували умови приєднання до Польщі, і вони, після довгих безплідних дискусій над редакцією нового волинського привілею, проігнорували Універсал Сигізмунда II Августа від 8 березня про приїзд до Любліна на складання присяги королю і Короні. Королю довелося призначити кілька нових термінів, вдатись до серйозних погроз, аж поки в кінці травня — на початку червня не присягла велика група знатних шляхтичів на чолі з воєводою Олександром Чарторийським.
16 червня було відібрано присягу від всієї шляхти Волині і Брацлавщини.
Разом з тим король пішов на поступки в справі створення нової редакційної комісії волинського привілею. Правда, і кінцевий варіант привілею не задовольнив волинців; без королівського дозволу вони зібрались наприкінці 1569 р. на нелегальний з’їзд в Луцьку, де висловили свої критичні зауваження і скарги з цього приводу.
Зокрема ставилась вимога до коронної канцелярії про листування руською мовою, а не польською, про дотримання старих норм оподаткування та військової повинності і участі в посполитому рушенні. Про все це було повідомлено в листі волинської шляхти королю, доставленому через посла пана Василя Гулевича.
І в цьому випадку Сигізмунд, хоч і визнавав з’їзд шляхти в Луцьку самовільним, змушений був піти на деякі поступки и додаткові роз яснення. Отже, в XVI ст., особливо в другій його половині, спостерігається значне піднесення політичної функції Луцького феодального замку, офіційний столичний статус якого знаходить нове підтвердження.
Проте активне політичне життя за мурами Замку забезпечувало участь в управлінні державою тільки місцевій шляхті та магнатам і взагалі не допускало до участі в ньому поспільства. Міста і селянство були усунуті від представництва і в загальнодержавному сеймі — феодали не допускали їх до політичного життя країни, вбачаючи в них союзників міцної королівської влади.