Володимирський собор
Останні публікації

Замок і місто

Замок і містоЛюбартів замок в Луцьку, як резиденція органів вищої світської і духовної влади, був побудований на місці старого дитинця,’ тобто в найбільш укріпленій частині міста. Магнатські та шляхетські двори розміщались в Окольному замку, поза ним розташовувались ремісничі і торговельні квартали власне міста, котрі також були укріпленими. В архітектурно-планувальній структурі русько-литовських міст ХІУ-ХУІ ст. виділялось два основних елементи: оборонна цитадель (замок) і укріплене поселення.

Здійснюючи оборонну мілітаризацію краю, великі князі Литовські визначали міста як фортеці і тому приділяли увагу також укріпленням власне міського характеру, в чому зобов’язували їх жителів до співпраці. Міські укріплення Луцька включали в себе оборонні стіни та башти, рови і вали, мости і греблі.

Вони передбачали використання оборонних можливостей місцевого природного середовища і, разом з Вишнім та Окольним замком, утворювали єдину фортифікаційну систему. В люстраціях та інвентарях XVI ст. спостерігаємо поділ обов’язків по утриманню і ремонту оборонних споруд Луцька.

З волостей глави держави — великого князя (короля) утримувався Вишній замок, за винятком Владичої вежі і в’їзного мосту через Перекоп. Шляхтою Луцького повіту і частково Володимирського (в залежності від наявності маєтностей в Луцькому повіті) розбудовувався і ремонтувався Окольний замок, що регламентувалось давніми звичаями замкової і мостової повинностей, підтвердженими постановою в Бресті та закріпленими у військовому земському уложенні.

За рахунок вислужених маєтків шляхта мусила розбудовувати і відновляти Окольний замок, міст перед ним та Великий земський міст через заплаву ріки Стир по дорозі на Володимир.

Два мости на в’їзді в місто, через Глушець і через Стир, всі мости в місті, а також міську оборонну стіну — паркан повинні були утримувати міщани.

Як видно з присяжної грамоти Федора Даниловича Острозького, наприкінці XIV ст. в адміністративному відношенні місто з Замком складало одну юридичну одиницю.

Здавалось би, аналогічна ситуація зберігалась і в наступному, XV ст., що відмічається в присяжній грамоті Олізара Шиловича королю Казиміру на держання Замку і міста Луцька,» та 1488 р., коли «Лучєск» одержав староста і волинський маршалок Петро Янович.

Проте в цей же час зустрічаємо скаргу луцького війта і міщан до короля Казиміра з проханням звільнити від нав’язаного їм старостою Іваном Ходкевичем обов’язку давати підводи на війну, посилаючись при цьому на свій привілей часів Вітовта і Сигізмунда Кейстутовича. Складається враження, що вже в 20-30-х рр. XV ст. в Луцьку існувала міська громада на чолі з війтом, яка користувалась певними юридичними правами.

Існування війтів в Луцьку історики відмічають ще наприкінці XIII і в XIV ст. Проте, очевидно, що на той час війти і міська громада, користуючись обмеженою, ‘ юрисдикцією, не були вилучені з-під влади старост.

Більше того, ця громада, з адміністративно-юридичним підпорядкуванням війту, не була загальноміською, а скоріше за все об’єднувала вузьке коло міщан, переважно іноземного походження, про що свідчать прізвища давніх війтів і магдебурзька грамота 1432 року від короля Ягаила, яка в першу чергу називає поляків, німців і вже тоді русинів.

Щоправда, назване надання німецького права не мало реального значення, тому що Луцька земля повернулася знову до складу Великого князівства Литовського і не підлягала владі польського короля, а значить, це право не могло бути забезпечене відповідними чинниками.

Комментарии запрещены.