Є ще кілька важливих аргументів на користь будівельної практики Вітовта в Луцьку. Параметри цегли і майстерність кладки названого будівельного періоду, особливо завершального етапу, спонукають думати про немісцеву, неволинську приналежність будівельної артілі його цегельників і мулярів.

Вже перший погляд на мури Владичої башти, до речі, єдиної із башт, зведеної від фундаментів до даху за один прийом, в порівнянні з В’їздовою та Стировою, зауважує високий аж до оплавлення випал цегли з повною відсутністю недовипалу, а також витриману регулярність і чистоту кладки, яка не допускає збоїв і фрагментарних вставок цегли. Кладку скріплює міцний вапняний розчин.

Стає зрозумілим, що будівельники такого високого фаху могли бути тільки в розпорядженні високосанованої особи, такої, як, наприклад, великий князь Литви. Співставлення ж розмірів цегли цього періоду (27-28 см х 12-13 см х 8-8,5 см) вказує на їх повну ідентичність із розмірами цегли замку Вітовта кінця XIV ст. в місті Гродно».

Подібне співпадання розмірів не могло бути простою випадковістю в час, коли був відсутній єдиний стандарт цегли, а це значить, що вона формувалась у формах однієї й тієї ж артілі цегельників. Цілком можливо, що це саме та артіль з Луцька, яку згадує в «Щоденнику посольства до великого князя литовського Вітовта» в 51397 році урядник шпиталів Тевтонського ордену Конрад Кібург.

Інші аргументи з приводу цього періоду будівництва Луцького замку слід шукати в документах, які регулювали відносини великого князя і ї луцького владики, оскільки на цей раз цегляні мури зводились (фактично довкола двору православного єпископа в луцькому гроді. Це, подібно до ви-I падку Любарта з замковим собором, мало привести до видання якихось регулюючих, компенсуючих чи зобов’язуючих актів між князем і владикою.

Отже, в результаті третього будівельного періоду рубежу ХІV-ХV століть, пов’язаного з ім’ям і князя Луцького і великого князя Литовського Вітовта, залишки дерев’яних укріплень луцького дитинця ;було замінено цегляними мурами, що, аналогічно до попередніх, завершувались зубцями мер лонами із щілино видними бійницями та мурованою баштою під шатровим дахом, яка пізніше називалась Владичою.

В січні 1429 року в Луцьку збирається з’їзд європейських монархів, на якому, поряд з розглядом проблем міждержавних відносин, піднімалось питання про коронацію Вітовта.

Саме з приводу негативного ставлення до цього польської сторони, різко загострились відносини між Литвою і Польщею. Того ж року виходить наказ Вітовта «твердити» місцеві замки і готуватись до війни.

Війна розпочалась через рік після смерті Вітовта, коли Волинь вже належала покровителю русинів великому князю Литви Свидригайлу Ольгердовичу.

Щойно польський король Ягайло зі всім військом підійшов до Луцька, столиці і головної твердині краю, Свидригайло, зауваживши значну перевагу ворожих сил, з боєм відступив з міста, а оборону Замку полишив на досвідченого воєводу Юршу.

Взятий в облогу Луцький замок піддавався руйнівним штурмам. Проте і його залога з-поза мурів та веж, до яких, метала в нападників хмари куль, стріл і каміння.

Під час облоги і короткого перемир’я Юрша проводив ремонти та реконструкції замкових укріплень, зруйнованих ворожою артилерією.

Поза цим залога робила несподівані вилазки на відпочиваючих в наметах поляків. Лише через місяць після початку Луцької війни, польський король відступив від Луцька, зазнавши великих втрат і помирившись з Свидригайлом.