Володимирський собор
Останні публікації

Луцький гродський суд

Луцький гродський судГродський суд, у віданні якого перебували тільки кримінальні справи шляхти, після реформ підлягав повітовому старості. Намісником старости в суді, як і на інших адміністративно-господарських ділянках, залишався підстароста.

Дяк замковий вже однозначно іменується гродським писарем, а з розширенням судової практики таких писарів призначалося двоє До гродського суду обирався суддя з місцевої осідлої шляхти, посада якого в пореформений період стала постійною, а роль у вирішенні справ помітно зросла. Актові книги 1585 року подають склад гродського суду в Луцьку у такій послідовності: староста Олександр Пронський, підстароста Станіслав Петровський, суддя Остап Малинський, писарі Петро Мложевський та Лукаш Третяк.

Фактично всі посадові особи гродського суду мали своїх помічників — служебників.

Судовими виконавцями у всіх судах були возні, очолювані возним генералом Луцького повіту. Возні обирались на луцьких сеймиках, так само як писарі та інші судочинці, і складали службову присягу в соборній церкві Івана Богослова, про що робилась відмітка у актових книгах.

Присяга судових урядовців була не тільки формальним ритуалом — запевненням справедливого виконання службових правил, а й окреслювала обсяг їх повноважень.

Так, в квітні 1585 р. пан Степан Княгининський відмовився розглядати скаргу луцьких караїмів, пославшись на те, що він не був підстаростою присяглим, а лише заміщав його.

Хоча подібна заміна підстарости гродським писарем чи навіть воротним замку Луцького була справою досить звичною, проте, як бачимо, практичне значення вона мала тільки в прийомі заяв, скарг і позовів, що входило і в обсяг обов’язків попереднього старостинського суду. До речі, останній продовжував діяти в складі суду гродського.

Характерною його особливістю була безперервність функціонування, — незалежно від строків сесій гродського суду, він приймав заяви від місцевих шляхтичів і посадовців, що вносились в записові актові книги. Саме таким чином 5 березня 1578 р. було прийнято від відомого вже тоді першодрукаря Івана Федорова заяву-доручення на стягнення боргу за продані книги з одного віденського купця і вписано до луцької гродської книги.

Для розгляду справ гродський суд збирався на щомісячні сесії, так звані «роки», або «рочки», які протягом другої половини XVI ст. відбувались переважно в притворі собору Івана Богослова та у збудованому для цих потреб владичому дворі Луцького замку. В час відбуття судових рочків діяла категорична заборона на вхід в Замок при зброї, аби судовий розгляд не призвів до сутички.

Тож зовсім неординарною подією був наїзд на Луцький замок князя Михайла Заславського з ватагою озброєних слуг під час рочків гродського суду в перших числах квітня 1583 року. Гродський суд виніс свій вердикт з приводу поранення князем Заславським слуги луцького підстарости, а справу про збройний наїзд передав на розгляд короля.

Луцький гродський суд в своїй практиці керувався Литовським статутом 1566 року і, як свідчать розгляди судових спорів, не тільки судочинці, а й шляхта досить добре була обізнана з його артикулами.

Цей кодекс законів копіювався місцевими канцеляристами, і один з його луцьких списків зберігся до наших днів.

Результатом розгляду спірних справ були декрети, тобто судові вироки, які вписувалися до декретових книг луцького гродського суду. У випадках, коли справа стосувалася повернення захоплених земель чи введення у заставне держання за неоплачений борг, свавільна шляхта противилася декрету.

В подібній ситуації, згідно з рішеннями повітового уряду, збиралось ополчення шляхти — посполите рушення Волинського воєводства і силою зброї добивалось виконання судового рішення, про що, з подання возного, робилась відмітка в актовій книзі. Декрет гродського суду міг присудити обвинуваченого до штрафу, тюремного ув’язнення і смертної кари.

Для виконання двох останніх вироків у розпорядженні уряду були в’язниця і кат. В’язницею служили підвальні та партерові приміщення башт Луцького замку,» а також дерев’яний тарас, що стояв біля пушкарні. Засуджених «на горло» страчували на площах Замковій, перед мостом, і Ринковій, перед міською ратушею.

Варто зауважити, що у випадку винесення найвищої міри покарання враховувалась різниця між простими людьми і навіть дрібною шляхтою.

Зокрема ЗО березня 1596 р. декретом гродського суду було засуджено на смерть групу місцевого поспільства — учасників повстання Наливайка і Григорія Лободи. Другого дня повстанців, «людей нлроду простого», стратили, а відносно інших, які називали себе «людьми нлроду шляхетського», виконання було відстрочене майже на два місяці, до особливого королівського дозволу і підтвердження.

Ще чіткіше ЦЯ різниця виявлялась в ході слідства, яке розпочиналось після оголошення екзекуційної роботи луцького гродського суду і могло супроводжуватись катуванням підсудних.

Комментарии запрещены.