Завершуючи характеристику господарства великокнязівського домену, що знаходилось в управлінні луцького замкового уряду, не можна не відмітити його досить скромне існування, економічний спад і навіть повний занепад впродовж XVI ст. Причин та підтверджень цьому знаходимо достатньо. На самому початку XVI в. великим князем Олександром були звільнені від обов’язкових робіт у господарських замках і дворах люди церковні, князівські, панські та землянські. Пізніше, протягом першої пол. XVI ст., відбувалась активна роздача господарських сіл волинській шляхті.

Загальна кількість розданих за вислугу населених пунктів Луцького та Володимирського повітів на 1545 рік становила: 105 сіл, дві волості, 6 замків, декілька хуторів та окремих дворищ, — значна частина з них в минулому належала Луцькому феодальному замку. Отже, державна маєтність, що знаходилась в адміністративно-господарському підпорядкуванні Луцького замку, танула просто на очах.

Проте уряд вбачав у цьому і свій смисл,- наділені маєтками і магнати і шляхта задовольняли військові потреби держави.

Волинська земля, згідно з уставом, поставляла на війну понад 1200 коней, тобто озброєних вершників.

В 1598 році повинності на Замок виконували селяни вже лише трьох сіл: Голишева, Красного і Радомишля.

Здається, таке становище цілком пояснюється фактом ліквідації автономного князівства, резиденцією якого був Луцький замок ще за часів Свидригайла.

Однак, з іншого боку, на прикладі Кременецького Замку і повіту, спустошеного набігами татар, ми спостерігаємо, як королева Бона, власниця замку, і замковий уряд до віковічних замкових сіл докупляють і заселяють нові села, дбаючи про економічне забезпечення Замку.

Луцькі замкові урядовці діяли навпаки,- не відчуваючи ретельного контролю з боку центральної влади, зловживали своїм становищем, наносячи збитки як власне Замку, так і господарським дворам.

Зокрема, луцьким ключником Петром Загоровським невідомо на що було витрачено сотні возів лісу, який возили в Замок протягом восьми років селяни з Рудників Чернеч-городокської волості.

Сам голова замкового уряду Андрій Коширський насильно забрав до свого власного маєтку Сухої Волі дев’ятнадцять сімей разом з їх господарством із сусіднього замкового села Радомишля. А інших радомишлян, наїжджаючи в село, старостинські слуги побоями і знущаннями зганяли до примусової праці в тому ж маєтку.

За відмову від праці господарство селян нещадно грабувалось.

В основі всіх цих фактів, слід думати, лежала мала зацікавленість великого князя Литовського і короля Речі Посполитої в розвитку власного господарства у віддалених областях. Витрата доходів безпосередньо з обласних фондів на утримання різного роду військово-служилого елементу, від маршалка Волинської землі до рядових слуг, минаючи загальнодержавну казну, була справою вигіднішою для монарха.

Навіть у середині XVI ст., як відмічали ревізори, фактично всі доходи Луцького феодального замку витрачались на утримання адміністративного апарату і ведення замкового господарства.