Лише привілеєм великого князя Олександра 1497 року Луцьку надається нове магдебурзьке право зі всіма адміністративними, юридичними та економічними атрибутами, котрі забезпечували його повний обсяг як в розумінні самого права, так і в охопленні загальної маси міщан. Як давній відголосок перебування міщан під різними юрисдикціями звучить порада великого князя на скаргу луцьких міщан 1511р.: «Им вольно, кто схочєт, отпустивши право нємецкоє довровольно, нехай входит с нємєцкого права в право городовоє под присуд старости».

Отже, лише з часу надання Луцьку повного німецького права 1497 року місто і Замок розділяються на дві юридично самостійні державні одиниці. Досить яскравим свідченням незалежності міщан від старости є представлена на розгляд великого князя справа про сварку між міщанином Манцом та старостою князем С. Ю.Гольшанським, якого, за скаргою останнього, Манц на ринку луцькому.

Місто формує свій уряд і суд під назвою магістрату у складі двох колегій: вищої — Лави на чолі з війтом, що відала правом вирішення карних справ; та нижчої — Ради, очолюваної бурмистром, що мала дбати про добробут міської громади і відати приватними справами.

Обидві колегії засідали в міській ратуші; іноді судові засідання відбувались та у війтівському домі.

Економічну незалежність міста забезпечували визначені привілеєм 1497 р. доходи від вагового і помірного податків, воскобійні та інших торгово-побутових закладів, що належали магістратові.

Місту дозволялось щорічне влаштування трьох великих ярмарків.

Така організація управління містом сприяла розвитку ремесла і торгівлі.

Під час осіннього ярмарку 1581 року на луцькому ринку нараховувалось понад вісімдесят торгових комор, серед них декілька ратушних.

Тоді ж зустрічаємо тут купців з Кракова, Львова, Белза, Любліна, Кам’янця, Пінська, Могильова, Волощини та багатьох інших міст і місцевостей.

Відтепер в очах вищого державного уряду місто набуває значення не тільки фортеці, а й торговельного центру і вигідного платника податків. Періодична плата до казни з міста Луцька в 1551 році, крім єврейського відсотку, складала 60 коп грошей, що було значно нижче в порівнянні з іншими центрами (Київ і Брест, наприклад, давали по 100 коп).» З міських цехів бралось щорічного податку 54 копи грошей, капщизни від міста — 118 коп. Особливо ж вагомий дохід до державної скарбниці давало луцьке мито.

В окремі роки другої пол. XV ст. воно становило 2100 коп грошей, що відповідало найбільшій сумі прибутків з торгового обігу на українських, білоруських і підляських землях; луцьке мито на той час давало більше доходу, ніж київське і брестське разом взяті.

» В першій чверті XVI ст. доходи з луцького мита не опускались нижче 700 коп грошей на рік, а з введенням 1523 року нових митних ставок, разом із соляним і восковим, воно становило 2822 копи. З доходів луцького мита видавалась платня київському воєводі — 200 коп грошей щорічно, наймались сотні озброєних вершників, утримувались замкові пушкарі в Кременці.

Мабуть, тому протягом XVI ст. Луцьку періодично надаються нові та підтверджуються старі привілеї, спрямовані на підтримку добробуту міського стану. З боку центрального уряду луцьким повітовим старостам неодноразово наголошувалось, аби ні вони особисто, ні замкові урядники не втручалися у вибори магістрату і не судили луцьких міщан.

Територіально місто виходило з-під контролю замкового уряду, влада якого поширювалась тепер поза межами міських земель на території Луцького повіту. Про ступінь впливу міського права свідчить факт 1566 року — захоплення міщанами єврея-злочинця і засудження його до смерті міським судом в особі ландвійта Мартина Кобиського і за сприянням бурмистра Григорія Посолейка, незважаючи на ту обставину, що присуд над луцькими євреями належав до прерогатив луцького ключника.