З середини XV ст., після втрати Волинським князівством самостійності і перетворення його в провінцію Литовської держави, Луцький замок стає державним повітовим замком. В ньому розміщуються уряд великокнязівського намісника-старости, який управляв державними волостями та селами Луцького повіту, а також виконував окремі функції органу місцевої влади по відношенню до всього населення повіту, тобто старостинський уряд Луцького замку був державною повітовою адміністрацією.

Протягом XVI ст. луцькими старостами в хронологічно-послідовному порядку були: С. Ю. Гольшанський, Ф. Янушевич, К. І.Острозький, Ф. М.Чарторийський, А. М.Сангушко-Коширський, Б. Корецький, О. Жоравницький, О. Пронський, О. Семашко, М. Собеський. Намісником старости в уряді був підстароста, повітовою канцелярією відав писар, а судом — гродський суддя.

В їхньому розпорядженні знаходились дрібні урядовці: воротні, молодші писарі, віжі, возні та інші слуги замкові для виконання різноманітних доручень, що випливали з функцій старостинського уряду.

Так, наприклад, возними або спеціально призначеним кликуном оголошувалися різного характеру урядові розпорядження і судові рішення, які тільки після цього вступали в дію. До замкової адміністрації належали також уряд ключника — завідуючого відомством по збору податків у казну та уряди городничого і мостовничого, які відповідали за ремонт дерев’яних укріплень і мостів.

В розпорядженні цих урядів був свій штат тіунів, урядників та гайдуків, з допомогою котрих традиційно здійснювався силовий тиск при виконанні державних обов’язків різними категоріями населення повіту.

Уряд ключника досить часто поєднується з урядами городничого та мостовничого і зосереджується в одних руках. Це поєднання, слід думати, не було випадковим, оскільки передбачало збір податків та термінову їх витрату на державні потреби.

Щоправда, в 1545 році держатель двох урядів Петро Загоровський не зміг прозвітуватись про витрати з господарського (великокнязівського) скарбу, що наштовхує на думку про зловживання і казнокрадство у цьому відомстві, однак це ми розглянемо дещо нижче. На одну з статей витрат зібраних податків вказується в описі Луцького замку 1552 р.: ключник повинен був годувати чотири, рази на день луцьких теслів, які займались будівництвом в Замку, та косарів на господарських лугах Можна також відмітити, що великомасштабні будівельні роботи, пов’язані із значною витратою коштів державної скарбниці, в Луцькому замку велись лише на початку століття, при старостах С. Ю.Гольшанському та Ф. Янушевичу.

Пізніше виконувалися тільки чергові ремонти та епізодичне будівництво окремих споруд, як от: — оновлення даху Владичої вежі і прилягаючого до неї обланкування муру з боку воріт при А. Сангушкові-Коширському; — ремонт інтер’єрів (печі, вікна) В’їздової вежі за Олександра Жоравницького; — зведення будиночка біля в’язниці Олександром Семашком; — новопокриття Стирової вежі при Маркові Собеському. Винятком із цього скромного багаторічного доробку старост може бути хіба що будівництво пушкарні й великого двору для шляхетських судів та сеймиків (на владичому подвір’ї) при Олександрі Пронському та, звичайно, будівнича діяльність князя-біскупа Юрія Фальчевського, який збудував три монументальні цегляні споруди з оборонними функціями: костел, дім костельний в Окольнику та князівський палац у Вишньому замку.

Слід зауважити, що біскуп, будучи довіреною особою короля, не займав ніяких посад в луцькому замковому уряді.

Повернемося до посад городничого і мостовничого, в чиїй прямій компетенції був догляд за оборонними укріпленнями Замку і міста, які все частіше поєднувалися з урядом кчючника і, цілком очевидно, використовуватися для особистої наживи, наприклад, Петром Загоровським, на котрого з цього приводу скаржилась волинська шляхта.