З листування видно, що не всі чиновники прагнули якнайшвидше відібрати костьол у римо-католиків і перетворити його в православний собор. Наприклад, іноді стримував цей натиск генерал-губернатор Д. Г. Бібіков. Не бачимо особливого сприяння цій справі і в деякого Петербурзького керівництва. Показовим є лист Міністра внутрішніх справ і директора Департаменту духовних справ Міністерства внутрішніх справ графа Сіверського. Наведемо його повністю.
Господину Обер-Прокурору Святейшего Синода.
Отношением за № 1945, Ваше Превосходительство изволили сообщить мне ходатайство Преосвященного Волынского о передаче в ведение Православного Духовенства находящегося в Луцке по-Бернардинского костела, с принадлежащими к нему зданиями и землею, для обращения костела в Православную церковь, а прикостельных зданий, под помещение церковного причта и одного из уездных духовных училищ Волынской Епархии.
Вследствие полученного от Г. Военного Министра, в ведении коего находились означенныя здания, отзыва, что таковыя под воинское помещение не нужны и за тем предоставлены в распоряжение Гражданского ведомства, имею честь уведомить Вас, Милостивый Государь, что если я с одной стороны и не находил бы затруднения в передаче зданий в ведомство Православного Духовенства, то с другой стороны не считаю возможным согласиться на передачу оному самого костела Луцкого по-Бсрнардинского монастыря, постоянно и неуклонно, на сколько от меня зависит, держась правила, что церкви не должны переходить от одного исповедания к другому.
Препровожденные при вышеозначенном отношении Вашего Превосходительства з № 1945, три плана у сего возвращаются.
Министр Внутренних Дел, Статс-Секретарь (подпись) Директор Граф Сиверский».
В наведеному листі його автор наголошує на моральній стороні затіяного задуму. Інші чиновники нагадували загальну кількість православних прихожан Луцька, заради яких це все нібито затівалось. Так, у 1852 р. у Луцьку православних було всього 57 чоловічої і 73 жіночої статі при загальній кількості населення наприкінці 1850-х pp. 2365 душ.
Попередні підсумки. Розглянуті архівні джерела висвітлюють історію Бернардинського кляштору з часу його заснування. Встановлено етапи надання бернардинцям земельних ділянок під будівництво, прізвища фундаторів кляштору, виявлено кілька етапів будівництва його основних споруд. Перший комплекс складався з дерев’яних костьолу і кляштору, другий був частково мурованим, третій — повністю мурованим. Архітектор) Павло Гіжицький, якого вважають автором існуючого комплексу, згідно з розглянутими архівними джерелами, мав відношення до спорудження четвертого за часом костьолу.
Бернардинський комплекс — один з небагатьох частково вцілілих після приєднання Волині до Російської імперії. На його прикладі видно, як свідомо і несвідомо нищилися матеріальні і культурні цінності, що дісталися імперії. Багаторічні домагання різних відомств володіти ним показали неспроможність царської влади утримувати його, як і багатьох інших споруд. Комплекс кляштору і костьолу ніколи не розглядався тодішньою російською владою як пам’ятка старовини. Протягом десятиліть наймогутніші державні структури експлуатували його без належних ремонтів, привівши споруди до критичного стану руйнації. Листування між різними відомствами свідчить про низьку ефективність економічної діяльності царського бюрократичного апарату.
Дослідники про монастир. На тлі архівних документів цікаво простежити, як писали про комплекс Бернардинського монастиря попередні автори, наскільки вони були знайомі з архівними джерелами, яких позицій дотримувались у висвітленні певних питань, як змінювався аспект їх досліджень.
Одним з найбільш відомих давніх авторів, що описував архітектуру Луцька, є І. Крашевський. Цікаво, що Бернардинський кляштор не привернув уваги митця. У книзі «Спомини Волині, Полісся і Литви», присвяченій пам’яткам культури, він лише пише про те, що в’їхав до міста Луцька біля кляштору отців бернардинців, у котрім мешкає луцький біскуп, а в іншому місці — про фундацію бернардинців київським ловчим Станіславом Ліневським.
Олексій Перштейн був одним із небагатьох російськомовних авторів, хто якоюсь мірою володів архівними матеріалами з історії Луцька та його найзначніших пам’яток архітектури. На жаль, він був надто неуважним, тому в присвяченій Луцьку та його пам’яткам статті присутні змістові та друкарські помилки, що утруднює сприймання тексту та викликає недовіру до нього. Так, О. Перштейн пише, що Бернардинський кляштор, ченці якого ніби вважають засновником Станіслава Лі-невського, виник у 1643 р. на місці Георгіївської церкви, і що через кілька років його спалили козаки, О. Перштейн наводить витяг з грамоти короля Сигізмунда I (1566-1587-1632) від 1625 р. на його буцімто повторне будівництво: «І my па przy-czyne Panow Rad naszych, za wielebnemi oicami Bernardynami klasztoru Luckiego, niedawno odswietej pamcci krola Jego mosci, Pana Brata naszcgo fundowancgo, a przez zebclizontow kozakow predko potym spalonego». У наведеній цитаті йдеться про фундацію недавно померлого короля, плоди якої були спалені козаками. Підтверджена автором рукопису «Opis Miasta Lucka і Woly-піа» фундація бернардинцям (1645-1646 pp.) сталася за короля Владислава IV (1632-1648 pp.), старшого сина Сигізмунда III Вази. Його змінив на королівському троні брат, відомий як польський король Ян II Казимир (1648-1668 pp.). Отже, за змістом витяг з королівської грамоти може належати Яцу II Казимиру. Перед 1625 р. не було ситуації, яка відповідала б цитаті. Тобто, аналіз тексту О. Перштейна в цілому підтверджує факт фундації бернардинцям за часів Владислава IV Вази.
Різнобічно обдарований Наполеон Орда в 1862-1876 pp. здійснив подорож по Волині, під час якої намалював бернардинський комплекс з боку Глушця.
Автор тексту в «Fncyklopedyja powszechna … Orgelbranda» (1864 p.) згадує про костьол і кляштор бернардинців як вартих уваги серед забудови передмістя. Перші дерев’яні будівлі споруджені в 1643 р„ а з 1754 р. в кляшторі мешкали тутешні єпископи до перенесення їх кафедри до Житомира.