Приєднання всієї Волині до Російської імперії після третього поділу Польщі (1795 р.) пробудило особливу увагу громадськості до історії, культури й архітектурної спадщини Південно-Західного краю. На противагу недавній тривалій полонізації та поширенню католицизму, царський уряд і церковна адміністрація провадили тут посилену русифікацію та пропаганду православ’я.
Показовим є віддзеркалення цієї політики в архітектурі культових споруд. Якщо в будівництві дерев’яних церков ще тривали місцеві будівельні традиції, то у створенні мурованих храмів майже зникли самобутні пошуки та знахідки волинських зодчих. Натомість, починаючи приблизно з першої третини XIX ст., православні церкви тут зводили за типовими проектами (якщо використати сучасний термін), складеними в Петербурзі або в губернських містах професійними архітекторами, їх запроваджували без будь-якого врахування місцевих особливостей регіону.
Улюбленим стилем став класицизм, зокрема його різновид -ампір. Звідси схожість, іноді майже однаковість храмів, побудованих на Волині в середині XIX ст.
Характерною з цього погляду є група храмів, створених у першій третині — середині XIX ст., серед яких можна виділити церкви-ротонди та різні модифікації центричних, хрещатих у плані будівель.
За кілька кілометрів від села з красномовною назвою Озденіж видніється величний храм, розташований па його околиці. Це грандіозна мурована церква в ім’я Казанської Богоматері, яка належить до групи храмів-ротонд. Будували її з перервами мало не ціле століття (1792-1885 pp.).
Домінуюча роль в композиції об’ємів належить величезній (діаметр — 22 м) циліндричній двосвітній паві. Вона перекрита дерев’яною півсферою та увінчана досить низькою масивною банею, завершеною глухим циліндричним підбанником і цибулястою маківкою.
Зі сходу до нави прилягає прямокутна в плані вівтарна частина, а з заходу — також прямокутна, рівновелика їй двоярусна дзвіниця. Приміщення для дзвонів утворює невеликий третій ярус над центром цього об’єму, перекритий двосхилим дахом.
Наву-ротонду та східний і західний об’єми увінчує розвинений карниз. Елементи зовнішнього декору сконцентровані на західному фасаді дзвіниці. Його членують рустовані лопатки та прямокутні піші різних розмірів.
Масивність стіп циліндричної нави підкреслюють профільовані обрамлення прямокутних великих вікон нижнього світла та сегментні сандрики віконець верхнього світла, які повторюють форму їх лучкових перемичок. Верх високого цоколя та низ вікон верхнього світла підкреслює профільований гурт.
Наповнений світлом інтер’єр вражає величчю, урочистістю та висотним розкриттям простору. Обидва яруси вікон композиційно об’єднані. Центр кожного з дванадцяти простінків підкреслює пілястра, візуальним продовженням якої служать дванадцять ребер, що членують внутрішню поверхню купола.
Окрасою інтер’єру є двоярусний іконостас. Бароковий за характером оздоблення, тобто зовсім несподіваний у храмі, будівництво якого завершене в другій половині XIX ст., він має велику художню цінність. Абрис його в плані (ламана лінія), дерев’яні колонки першого та другого ярусів, перевиті гірляндами з листя та квіток, малюнок капітелей, профілі карнизів і складні форми картуша з зображенням Тайної вечері свідчать про те, що іконостас належить до XVIII ст. і, можливо, був перенесений з більш ранньої церкви. Це датування підтверджується також прекрасним позолоченим різьбленням Царських врат. Пластично довершений, майстерно вирізьблений рослинний орнамент — соковите листя, квіти й виноградні грона в поєднанні з елементами в стилі рококо — обрамлює чотири медальйони химерної форми з традиційним зображенням Благовіщення та чотирьох Євангелістів. Незвичним є зображення двох Євангелістів у кожному з двох медальйонів.
За архітектурно-художніми якостями церква в с. Озденіж — унікальна будівля, одна з найбільш яскравих культових споруд Волині, будівництво якої розпочато наприкінці XVIII ст., а завершене в другій половині XIX ст.
Один з ранніх храмів-ротонд — Івано-Зачаттівська церква в с. Тишковичі Волинської області збудована 1838 р. на кошти Івана Черняка (за іншими відомостями — його дружини Теклі). Розміщена на головній вулиці села, церква первісно була дводільною спорудою, що складалася зі значної за розмірами нави-ротонди (внутрішній діаметр — 10 м) та прямокутної з закругленими рогами апсиди. Зі сходу до апсиди в кінці XIX ст. прилягало невелике приміщення, під яким у склепі був похований засновник храму.
Ротонда перекрита плоскою стелею та невисокою банею, увінчаною декоративною маківкою з хрестом. Циліндричний об’єм ротонди завершується розвиненим карнизом.
З заходу від храму, на продовженні його поздовжньої осі, на відстані близько 8 м стояла мурована квадратна в плані двоярусна дзвіниця. Наприкінці XIX ст. церкву та дзвіницю об’єднали добудовою, внаслідок чого утворився прямокутний бабинець, а вся будівля витягнулась по осі схід-захід.
Основний елемент зовнішнього оздоблення нави-ротонди -три портали спрощеного тосканського ордера. Вони складаються з двох тричетвертних колон, увінчаних антаблементом і трикутним фронтоном. Західний портал первісно прикрашав вхід до храму (зруйнований частково під час добудови бабинця), два інші — північний і південний, «приставлені» до зовнішньої поверхні стіни, виконували чисто декоративну роль, надаючи храмові індивідуальності.
Акцентом в оздобленні інтер’єру храму є іконостас XIX ст. Збереглися кілька стародавніх ікон XVIII ст., перенесених з дерев’яного храму, що стояв неподалік мурованої Івано-Зачаттівської церкви.