Шаритки (Congregatione Puellarum Caritas Sancti Vincentii a Paulo) — поширений в католицькому світі орден. У Польщі шаритки належали до головного дому св. Казимира у Варшаві. Орден складали особи, що присвятили себе догляду за хворими і пораненими. В Росії їх називали сестрами милосердя. Перша в Росії община сестер милосердя, Святотроїцька, була заснована 1844 p.. друга — Чеснохресна — в 1854 р. під час Кримської війни, в 1854 р. — Покровська. З 1868 р. стали засновуватись общини сестер милосердя Червоного Хреста.
У світлі висловлених А. Войничсм і О. Прусєвичем відомостей про заснування у Луцьку кляштору шариток (сестер милосердя) цікавим є документ Волинського губернського управління від ЗО серпня 1803 р. про пожежу в місті Луцьку. Серед згорілих будівель у ньому названо «кляштор ордена Сестер милосердия». Нагадаємо, що А. Войнич називав 1829 р. часом запрошення до Луцька шариток, а О. Прусєвич називав цей рік датою заснування кляштору. Вдокумснтівід 19січня 1834 р. «Департамента духовных дел иностранных исповеданий» знаходимо уточнення цих відомостей: «… а прежний дом Луцкой кафедры уступлен капитулом безвозмездно в пользу Института ведения Сестер Милосердия, призревающего больных, нищих и сирот. Существование сего Богоугодного заведения с его фундушем, высочайше утверждено, по положению комитета Г. Г. Министров 9 декабря 1830 года». Тобто, А. Войнич і О. Прусєвич за дату заснування кляштору прийняли рік звернення К. К. Цецишевського до царя за дозволом на це заснування.
Згадка про луцький кляштор сестер милосердя ЗО серпня 1803 р. поки що залишається не розгаданою загадкою, якщо врахувати, що дозвіл на їх перебування отримано лише в кінці 1830 р. Адже шариток раніше цієї дати в Луцьку не повинно було бути. їх запрошення до Луцька було пов’язане зі смертю у 1829 р. Юзефи Поляновської, справу якої не було кому продовжувати. Згаданий у документі 1830 р. дім кафедри перейшов до сестер милосердя.
Юзефа Поляновська опинилася в Луцьку, їдучи до Варшави під час воєнних подій 1792 p., і змушена була тут зупинитись. У Варшаві вона хотіла стати послушницею ордену шариток. Заручившись фінансовою допомогою батьків, родичів, знайомих та просто багатих людей, Юзефа стала здійснювати свої задуми у Луцьку. На її прохання військові та цивільні лікарі надавали безплатну допомогу особам, про яких вона піклувалася. Ця діяльність не залишилась непоміченою луцьким капітулом, який передав для Юзефи Поляновської та її пацієнтів приміщення в своїх давніх мурах. Кількість її підопічних зростала, і вона змушена була розміщати їх по всьому місту, там. де вдавалося це зробити. Оцінивши організаторські здібності Юзефи Поляновської, капітул доручив їй керувати своїм шпиталем св. Лазаря, яким вона опікувалася з 1794 р. до своєї смерті в 1829 р.
У джерелах не знаходимо вказівок па вступ Юзефи Поляновської до ордену шариток.
Коли приміщення шпиталю згоріло, його розмістили в стінах капітулу, приміщеннях, які зараз помилково називають «Монастирем шариток».
Крім шпиталю Юзефа Поляновська утримувала «інститут» — школу для дівчат. Вона мала 5 класів, у яких в 1821-1822 pp. навчалось 60-77 учениць.
Діти шкільного віку набувати високий рівень освіти і зразкове виховання. Тому до Юзефи Поляновської віддавали своїх дітей і заможні люди за певну плату7. Відмічалось, що «панянки … не були розміщені в приміщеннях затісно».
Опікувані Юзефою Поляповською діти й дорослі залучались до праці. Було організовано виготовлення шитих речей, вишиванок, англійських килимів, штучних квітів та інших виробів.
Діяльність Юзефи Поляновської формально проходила поза орденом шариток, які отримали дозвіл на присутність у Луцьку лише в груді іі 1830 р. Коли завдяки 1С К. Цсцишевському справа Юзефи Поляновської перейшла до шариток, їх господарське забезпечення здійснювалося з фільварку Дорогостаї, купленого на кошти Юзефи Поляновської і княжни Любо-мирської, та фільварку, дарованого Трашковським.
Монастир шариток скасовано 1864 р.
Пам’яткою архітектури «Монастир шариток» вважається П- подібний у плані будинок, у дворі якого знаходився кафедральний костьол св. Трійці. Па правій, східній, половині П- подібного будинку, що має адресу вул. Кафедральна, 19, висить охоронна дошка з написом « Пам’ятник архітектури Монастир шариток XV-XVI І ст.». який відповідає запису в «Доповненні до списку пам’яток архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави», затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1979 р. № 442. Архівні документи XIX ст. стверджують, що шаритки займали ліву, західну, частину будинку.
Формально на державному обліку пам’яток архітектури знаходиться східна половина П-подібного в плані будинку (вул. Кафедральна, 19). Вона складається з відносно давнішої й новішої частин. Новіша, за документами, була завершена в 1785 р„ але датування обох частин ще потребує уточнень. Західна половина цього будинку (вул. Кафедральна. 17) — це кілька двоповерхових різночасових блоків. Ознаками цього еїх різна ширина, відмінність форми віконних та дверних прорізів, декоративних елементів, характер мурування, склепінь тощо. Ця частина будинку ховає в своїх стінах сліди давньої будівельної діяльності римо-католицької кафедри в Луцьку поряд з залишками самого кафедрального костьол)’ св. Трійці. Потрібно повернути будинку його давні назви.