Поява і назва ордену пов’язані з гірським пасмом Кармел у Святій Землі, де в IX ст. перед Христом жив і молився пророк Ілля. У другій половині XII ст. християнські пустельники заселили печери на горі Кармел і перейняли спосіб життя Іллі. До них приєдналися багато учасників хрестових походів. Статут новоствореного ордену датується 1210 р. Браття з гори Кармел повинні були «вдень і вночі роздумувати про Закон Божий і молитися, скоро чимось іншим більш слушним припаде зайнятися».
Освоєння Східної Європи кармелітами почалося з Кракова в 1605 р. У 1688 р. створено руську провінцію під назвою Святого Юзефа Облюбснця. В 1756 р. провінцію поділили на дві. Луцьк залишився в першій. Па Волині в 1783 р. монастирі кармелітів були в Луцьку. Іородищах, Кисилині, Дорогостаях, Острогу, Лабуні, Аннополі. В провінції св. Юзефа в першій половині XIX ст. проживало 55 ченців. Після 1832 р. в провінції нараховувалось шість монастирів, у тому числі один у Луцьку.
Історія фундації. Першим фундатором луцьких кармелітів був інфляндський (венденський) стольник Антон-Константин (Константин-Антон) Хармес (Charmes) Базальський (Bazalski, Bazaliski. Bazyliski). 14 грудня 1739 p. він виділив на їх потреби 25 000 польських злотих. У січні 1740 р. цей вчинок був записаний до актових книг міста Луцька. Через рік настоятель кляшторів у провінції ордену отець Аньол (Ангел) Постсмбсь-кий (Posiebski) надав право отцю Юзефові Бургафському заснувати оселю, і той отримав потрібні документи від луцького службовця ксьондза Шашовського. 6 червня 1741 р. видали Декрет про затвердження заснування кляштору. На додатково надані Базальським для монастиря 19 000 польських злотих було куплено частину села Борохів (Ківерцівський район Волинської області).
Іншим значним жертводавцем кармелітам був волинський підстолій Станіслав Мапецький. Одні вважали його навіть основним фундатором костьолу і кляштору, інші — їх відновлювачем у 1764 р. після пожежі.
Згідно з існуючими документами після заснування кляштору майже щорічно віруючі дарували йому по кілька тисяч польських злотих. З приєднанням Луцька до Росії цей потік пожертв різко зменшився. Залишалися прибутки з відсотків, село Мильськ (Рожищснський район Волинської області) тощо.
До кінця XVIII ст. луцькі кармеліти займались навчанням дітей. На організованому Тадеушем Чацьким у 1803 р. в Луцьку з’їзді, присвяченому освіті, їх зобов’язали утримувати парафіяльну школу. Така школа діяла до 1832 р.
Царський уряд у 1842 р. забрав усі маєтки і рахунки монастирів і призначив ченцям пенсії, чим позбавив цей орден, як і інші, можливостей розвитку.
Руйнування. Комплекс потерпів від пожеж 1793 р. і. можливо. 1800 р. Про пожежу 1803 р. пишуть, що вона монастир знищила.
Не сприяло збереженню кляштору приєднання Волині до Росії та війна з французами 1812 р. Тоді його значну частину забрали для світських потреб і для шпиталю. Коли через кілька років покої повернули, то знадобилось кілька тисяч злотих на їх відбудову. Після пожежі, що охопила місто в 1845 p., монастир вже не відбудовували. В середині липня 1850 р. кляштор кармелітів скасували, а костьол вирішили знищити.
Розбирання такої значної споруди було нелеткою справою, тому з цим довго зволікали. «По высочайшему повелению» від 15 червня 1887 р. костьол подарували місту, а наступного року приступили до його розбирання. В 1890 р. з руїн кармелітських споруд брали щебінь «на замощение Покровской площади». «Его теперь ломают для добывания камня», — писав Орест Левицький 1891 р. До початку 1892 р. костьол розібрали на дві третини. За час, що минув з 1845 р., частина цегли під дощем, морозом і вітром втратила міцність. Все ж добули 272 000 цеглин. їх використали на підмуровку фундаментів церкви Чесного Хреста, ремонт замку. Бернардинського монастиря. Частину цегли продали. Більша ж частина пішла на будівництво військового погреба. Побитою цеглою замощували вулиці і площі міста.
Проте підземна частина костьолу і кляштору ще довго здавалась в оренду під пивниці. При проведенні земляних робітна території монастиря ще зустрічаються його фундаменти, іноді їх намагаються розбирати.
Опис комплексу. Для будівництва кармеліти отримали ділянку на березі річки Стир у західній частині острова Луцьк, їх комплекс замкнув широтну вісь забудови острова, що сполучала його з брамами Окольного і Верхнього замків, і зовнішнє кільце з монастирів, які вилаштувались уздовж річки.
На жаль, не вдалося знайти детальних обмірних креслеників споруд монастиря. Проте його описи очевидців, плани міста з загальними обрисами споруд монастиря, фотографія руїн комплексу дають уявлення не лише про його об’ємно-просторову структуру, але й про архітектурний декор екстер’єру.
Показово, що бернардинці, які мали найпросторіший і найбагатший ансамбль станом па початок XIX ст., називали «мурований костьол отців кармелітів над Стиром найкрасивішим» до пожежі 1800 р.