27 травня 1994 року було освячено наріжні кути і першу цеглину, покладену в основу колони храму. Просительний молебень перед початком доброго діла відслужив священик Іоанн Лупак. І першу цеглину поклав майстер мулярської справи Володимир Олександрович Сущенко, який і вів мулярські роботи до завершення ще чотири роки.
А всього, від освячення місця до освячення собору, будівництво тривало шість з половиною років. Перед Богом і людьми здійснив цей духовний і мирський подвиг благочинний Звенигородського округу протоієрей Іоан Лупак за щиросердної допомоги парафіян, жителів міста і району, багатьох жертвователів та колективів підприємств і організацій. Допомагали і місцеві керівники влади.
Надходила допомога коштами, будівельними матеріалами, автотранспортом і технікою. Люди щиро відгукнулися на звернення парафіян і священика до керівників підприємств і організацій, до трудових колективів. Бо будівництво собору піднімало над містом не лише споруду. Піднімались вище і душі людей. До неба, до Бога, до вічних заповідей Божих, до христолюбивої віри, яка вчить: Бог — є любов.
Року 1998, місяця листопада, дня 26, коли православна церква відзначає свято Іоана Златоуста, в Звенигородці було освячено Свято-Преображенський собор. Понад тридцять благочинних священиків Черкаського, Смілянського, Городищенського, ТТТпо-лянського, Тальнівського, Лисянського, Чигиринського районів, парафіяльного духовенства взяли участь у першому урочистому богослужінні у новому храмі. Здійснив уставний чин освячення храму і очолив Божественну літургію Преосвященніший єпископ Черкаський і Канівський Владика Софроній.
За допомогу в будівництві храму Преосвященнійший Владика Софроній нагородив Грамотою Черкаської єпархії І. Г. Яременка, 3. М. Ільченко, В. О. Сущенка, В. І. Нечарова, І. М. Суходольського, Є. В. Коваля. За невтомну працю настоятеля Свято-Преображенського храму протоієрея Іоана Лупака було нагороджено святою митрою, яку отець Іоан прийняв на голову з рук Його Преосвященства Владики Софронія.
Вже восени 1999 року при Свято-Преображенському соборі було відкрито недільну школу. Закон Божий тут викладає педагог-психолог В. В. Клименок, заняття з хорового церковного співу веде Л. А. Коцюбинська. У недільній школі діти навчаються жити православно, розмовляти з Богом у молитві. Діти відкривають для себе щастя в любові до Господа і до людей.
Але різні історичні фактори спричинили те, що не тільки православні храми зводилися на Звенигородщині.
Святий рівноапостольний Великий князь Володимир літа 988 року хрестив Київську Русь. Князі утверджували християнство, будували собори і церкви.
З ХІП століття починається татарське нашестя. Ординці руйнували храми. Згадаймо лише трагедію Десятинної церкви в Києві, під руїнами якої в 1240 році, в час навали Батия, загинули християни — оборонці міста.
Занепад Київської Русі, спричинений татарськими навалами, призвів до того, що й північно-західні сусіди почали активізувати наїзди на Полісся, Волинь, Київщину.
Описуючи подорож до Києва в 1245 році із землі Краківської, яка пролягала через Володимир (Володимир-Волинський),
Волинь і Полісся, посол Папи римського Інокентія IV, монах францисканець-мінорит Джованні Карпіні в подорожніх нотатках розповідає: «Ми їхали постійно в смертельній небезпеці через литовців, які часто і підступно, наскільки могли, робили наїзди на землі Русі і особливо в тих місцях, через які ми мали проїхати; і так як більша частина людей Русі була перебита татарами чи виведена в полон, то вони не могли дати їм сильний опір… Звідси, по сприяючій милості Божій і позбавившись від ворогів хреста Христового, ми прибули в Київ, який служить столицею Русі…».
Джованні Карпіні з жалем пише, як литовці розорюють Київську Русь. Це викликало в нього тим більше співчуття, адже на той час Велике князівство Литовське ще не приймало християнства, і монах-місіонер вбачав у цих наїздах не лише економічний та військовий утиск, а й релігійний.