У минулому жорстокому XX столітті сталося одне з великих чудес: уникнув варварської руйнації Володимирський собор. Його — святиню, красу й гордість Києва — замірялися висадити в повітря одним із перших. У 1934 році, вражаючи своєю величчю та пишнотою, храм добре видні вся з залізничного вокзалу під час офіційної урочистої зустрічі українського уряду, що переїхав із Харкова до Києва. Один з високих державних чинів спитав з іронією, тикаючи пальцем убік численних бань, що підіймались у ті роки над житловими будинками: « Це що — монастирське місто? Київ має стати соціалістичним!».

Протягом наступних двох років було знищено понад два десятки церков XI-XVIII століть. Л Володимирський — вистояв. Чи то завдяки тому, що дуже вже похилий Михайло Нестеров, один з художників собору і майбутній лауреат Сталінської премії, захистив його у самого вождя, чи то українським керманичам золотоверхі бані вже не сліпили очі, але непоправного не сталося. Може, відіграло свою роль те, що кількома роками раніше собор було закрито. За саркастичним повідомленням відомого дослідника Києва І. В. Вазилевича, підставою для закриття собору як культової споруди стала «постанова численних робочих організацій м. Києва». Дзвони загальною масою близько 1100 пудів передали на «потреби індустріалізації країни». У вівтарній частині під блюзнірським написом на транспарантному кумачеві встановили трибуну для напівписьменних лекторів і напівтверезих активістів горезвісного «Союзу войовничих безбожників».

Службу було поновлено за тимчасової фашистської окупації в 1941 році, а в 1944-му храм, який вистояв, перетерпівши все, став кафедральним. Вже понад 60 років двері Володимирського собору відчинені для киян і гостей міста, які приїздять з усього світу. Ті, хто хоч раз побував у цих святих стінах, не забудуть великого чуда — образа Божої Матері з Христом-Немовлям, образа, що підносить дух людини до небесних висот.

Зайдімо й ми до цього Храму Божого та згадаймо його творців.

Володимирський собор уславився, насамперед, унікальними розписами, на яких можна побачити дивовижний синтез біблійних сюжетів, що розповідають про історію Вселенської церкви, та чудово виконані образи славетних святих.

Ці розписи надихали не одне покоління письменників, художників, композиторів на написання талановитих творів. За минуле століття мільйони людей, що відвідували собор, вже не уявляли іншого обличчя у Нестора- літописця. іншого образа Святої княгині Ольги. Розписи собору стали взірцевими, їх повторювали у багатьох церквах — малих і великих — не тільки України, а й усього православного світу.

Відомий художник і справжній знавець живопису, ректор Російської академії мистецтв, скульптури та зодчества І. С. Глазунов називає Володимирський собор справжньою національною школою живопису: «Тут можна навчитися всього: від створення головного образу до орнаменту на хорах. Усе важливе і єдине. Вперше в оформленні храму так яскраво відбився поворот від попереднього репортерського побутописання, від солодкавої італійської штучності і дешевої гонитви за зовнішньою красою до глибоко національної творчості. Створені Васнецовим і Нестеровим образи близькі нам і через століття. Ми їх любимо і цінуємо, молимося на них!».

Неповторне внутрішнє оздоблення кафедрального храму надає можливість нагадати читачеві основні сторінки Святого Письма, розкрити важливі сторінки з Біблії і вітчизняної історії.

Цей кафедральний храм присвячено одній з найяскравіших постатей вітчизняної історії — Святому князю Володимиру.

Тому наприкінці книги наводимо уривок з маловідомої роботи Огієпка — видатного українського етнографа, письменника, перекладача, державного і церковного діяча України, — «Українська церква», де розповідаються ці каві факти з життя Володимира і поширення християнства в Київській Русі.