Формально оформлений у 1054 р. поділ християнства на православну і католицьку гілки для Волині не був безболісним. Надто тісними були економічні та династичні стосунки з західними сусідами, якими нехтувати було неможливо.
Незважаючи на зростаючу монополію православ’я, на Волині з’являлись осередки католиків, які прибували сюди переважно з близької Польщі. Джерела вказують на існування римського єпископства в 1078-1094 pp. у розташованому на захід від Луцька Володимирі. Більш докладні відомості маємо про заснування там 1358 р. за Іннокентія VI римо-католицької єпархії. У 1375 р. за Григорія XI володимирський костьол отримав кафедральні права.
Задум про створення в Луцьку латинського єпископства висловлеї ю 1254 р. у буллі Іннокентія IV. Щодо часу появи в Луцьку єпископської кафедри думки дослідників розходяться. Іохим Лелевельу 1852 р. відносив цю подію до 1375 р. Пізніше, 1879 p., автори «Енциклопедії костьольної» дійшли висновку, що заклав її останній нащадок св. Володимира Юрій, син Андрія, який панував до 1335 р. і посадив на кафедру в 1327 р. першого біскупа Теодора. Наступні дослідники уточнили, що Юрій заклав кафедру 1325 p., а посадив у столицю єпископом Теодора через два роки. Проте фактично луцьке єпископство постало завдяки буллі Григорія XI від 1375 р., в якій мова йшла про затвердження єпископської кафедри у Володимирі.
У літературі (Podreczna Encyklopedya KoScielna, 1911; Ф. Шнарбаховський, 1926) наводиться такий список найдавніших луцьких єпископів: 1) Петро, 1358-1371 pp.; 2) Хінко (Hinko); 3) Ізидор, 1375-1380 pp.; 4) Ругіон (Rugion, Kugian), помер 1400 p.; 5) Григорій, помер близько 1425 p.; 6) Єнджей (Андрій) І Сплавський (Jedrzej I Splawski). Згідно з уточненнями сучасного автора К. Р. Прокопа після Хінко (1371-1388 pp.) луцьким єпископом був Микола (близько 1390-1400 pp.). Відлік луцьких єпископів, мабуть, варто починати з 1404 p., коли очолити луцьку кафедру доручили кармеліту Святославу Ярославовичу. Все ж і тоді Луцьк не став столицею єпархії, а сам єпископ не одержав потрібної свободи дій.
За часів великого литовського князя Вітовта в 1425 р. володимирська і луцька єпархії об’єдналися, а через два роки Вітовт отримав від папи Мартина V дозвіл на перенесення латинської кафедри з Володимира до Луцька. Сталося це за єпископа Андрія Станіслава Планско (Сплавського). У луцькому костьолі єзуїтів висить меморіальна дошка, де стверджується, що 1428 р. такс перенесення відбулося, хоча початок цієї акції датується 21 грудня 1425 р.
Спочатку луцька єпархія отримала латинську назву Luccnsis, ідо повторювала вже існуючу в Італії. Цієї незручності позбулися в 1439 p., надавши Луцьку нову назву — Luceoria, а єпископству єпархії — відповідно Luceoriensis fcpiscopatus. Dioecesis lnceoriensis.
Після переїзду до Луцька Андрій Сплавський почав вести в новій столиці будівництво. Найдавнішою згадуваною в джерелах спорудою при кафедрі є дерев’яна каплиця, збудована 1426 р.
Наступаючи на Волинь, польський король Владислав Ягайло 1431 р. знищив Володимир і намагався заволодіти Луцьком. Щоб йому не дісталась здобич, місцевий князь Свидригайло (він мав католицьке ім’я Болеслав, а православне — Лев), наказав спалити місто. Залякуючи ворога, князь звелів перед військом катувати місцевих католиків, а потім усіх повбивати. Після відступу короля в Луцькій землі були знищені всі католицькі храми.
Розташування храмів і монастирів на острові Луцьк і за його межами показано на рис. 1 і рис. 2: 1 — кафедральна церква апостола Іоана Богослова; 2- церква св. Петра; З — церква св. Дмитра; 4 — кляштор бригідок з костьолом; 5 — церква св. Якова; 6- церква св. великомучениці Катерини; 7- дім князя єпископа Юрія Хвальчевського: 8 — кафедральний костьол св. Трійці у дворі капітулу; 9- костьол єзуїтів; 10-колегіум єзуїтів; 11 -дзвіниця кафедрального костьолу св. Трійці; 12-житловий будинок (аптека пана Жолтовського); 13-церква Іоана Хрестителя; 14- церква св. Миколи; 15 — церква св. Трійці; 16-кляштор і костьоли домініканців; 17- єврейська божниця; 18- караїмська кенаса; 19- кляштор і костьол кармелітів, пізніше — євангелічна кірха; 20- Покровська церква: 21 — Вірменська церква св. Степана; 22-кляштор боніфратрів і костьол св. Якова; 23- Братський (василіанів) монастир; 24-церква Воздвижения Чесного та Животворящого Хреста Господня; 25 — церква св. Панаса; 26 — церква архістратига Михайла: 27- кляштор тринітаріїв з костьолом; 28- каплиця Іверської Божої Матері; 29- Пречистснський монастир; 30-церквасв. великомучениці Параскеви П’ятниці, пізніше-каплиця; 31 — каплиця Скорботного Спасителя; 32- кляштор і костьол бернардинців; 33-церква Воскресіння; 34-Василівсь-кий монастир; 35 — каплиця на католицькому цвинтарі: 36-Бригадна церква; 37-церква Вознесіння: 38-Спасо-Преобра-женська церква Чернчицького монастиря: 39-церква св. Феодосія Чернігівського; 40-Семінарський костьол; 41 — заплава річки Стир; 42 — церква св. Пантелеймона (дерев’яна); 43 -церква св. Пантелеймона (мурована). Складові острова Луцьк: А — Верхній замок; Б — Окольний замок; В- місто XIV ст.; Г-Хмелміик: Д- Юриздика; Е- Булька; Є- Яровиця; Ж- Чер-чиці; З- Красне; И- Гнідава; /- Ровапці.
Споруди Луцька, в тому числі католицькі, зазнавали досить частих руйнувань від татар. Під час одного з їх нападів у 1538 р. дерев’яний кафедральний костьол св. Трійці, який дехто називав каплицею, згорів. Очевидно, луцька католицька парафія на початку XVI ст. залишалась невеликою. Єпископи ж мешкали переважно :га межами Луцька.
Кафедра згоріла при Юрії Хвальчевськім (інше написання -Фальчевський), призначеному Луцьким і Берестейським єпископом 28 квітня 1536 р. Він був визначною людиною. Про його будівничий хист свідчить спорудження у Луцьку кількох важливих для архітектури міста об’єктів, а також керівництво ним у 1545 р. ревізією усіх королівських замків.
Імовірно, 1539 р. ІО. Хвальчевський розпочав спорудження мурованого костьолу св. Трійці. В Описі Луцького замку 1545 р. ревізори двічі розповідають про споруду, яка ідентифікується автором як кафедральний костьол св. Трійці. Перша розповідь ведеться зразу ж за описом мурованого дому будівництвом якого опікувався князь біскуп: «Так tez і kostiel Bozyi w Zamku okolnem, kotoryi czerez praciu і pilnost і naklad niemalyi Jehoz Mili Kniazia Biskupa budowan, totwzo sowsim spra-wen і zasklepien iest і teper ieho podpysywaiut, kotoiyi kostiel wse miesto і Zamok uki-asil, і obrona tez niemataia wczas piyhody z nieho byti mozet».
Бачимо, що на червень 1545 p., як датується опис, будівництво і оздоблювальні роботи перебували у завершальній стадії. Вони виконувались в уже освяченому 1544 р. храмі. Ревізори звертали увагу замовника люстрації на підвищені ш обороноздатності міста завдяки добрій пристосованості костьолу до оборони.
Реконструкція Окольного замку на основі його описів 1545 і 1552 pp. так інших документів показала, що північна ділянка замку була дерев’яною і доповнення її мурованою, спеціально пристосованою до оборони спорудою, значно покращувало оборонні властивості замку і міста в цілому.