Володимирський собор
Останні публікації

Собор Різдва Богородиці

Собор Різдва Богородиці

Творчий метод архітектора, застосований при перебудові собору Мовчанського монастиря, є дуже характерним для тієї історичної доби. В другій половині XVII століття методи професійної праці архітектора ще мало відрізнялися від практики попередніх століть. Проектні кресленики вживалися рідко, оскільки проект фіксувався в іншій формі. Ми знаємо, що стосунки між замовником (монастирською братією, ігуменом) й артіллю майстрів обумовлювалися писаним контрактом, в якому задавалися всі основні характеристики майбутнього об’єкта: архітектурний тип, розміри, форми, декор, строки виконання і вартість будівельних робіт. За будівництво мурованого парафіяльного храму, приміром, у кінці XVII століття артіль отримувала 1000-1200 карбованців грошима, а також харчі на весь період роботи. Будівництво храму тривало приблизно 2-3 будівельні сезони. У процесі будівництва «словесний портрет» храму втілювали в матеріальну форму. «Хранителями форм» були взірці, зразки — конкретні, збудовані раніше церкви і собори, які в цілому чи окремими своїми формами або навіть деталями подобалися замовнику. Така творчість за взірцем ще тяжіє до середньовічних методів. Але вона забезпечувала належне взаєморозуміння замовника і виконавця, а також органічне успадкування попередніх архітектурних надбань. Цей метод роботи не означав копіювання. Скоріше це була комбінаторика, оскільки жоден зразок не копіювався достеменно. Майстру належало його видозмінити — загальну структуру, окремі форми, пропорції, деталі, а також нерідко поєднати елементи різних взірців. Успіх цієї найбільш творчої праці майстра залежав від його знань і фахової майстерності, а також від мистецького таланту. При такій організації проектно-будівельного процесу архітектурне формоутворення було невіддільним від процесу будівництва: форма будувалась у ході мурування стін, арок, склепінь, бань. У цьому брала участь вся артіль, хоча найвідповідальніші ділянки, як правило, доручались керівникові артілі, у даному конкретному випадку — найімовірніше — Матвію Єфимову. При такому методі роботи зберігалась традиційна система пропорціонування на основі ірраціональних співвідношень квадрата і його діагоналі та їхніх похідних, системи вписаних квадратів тощо. Такий артільний спосіб організації архітектурно-будівельної справи найдовше затримався в монументальному будівництві східних регіонів України — до початку XIX століття.

Найхарактернішим в розвитку композиції, якого зазнав собор Різдва Богородиці на зламі XVII-XVIII століть, є поява чіткого вертикалізму (висота собору досягла 35 метрів), завдяки чому він перетворився па містобудівну домінанту загальноміського значення. В цьому можна вбачати вилив стилістики української національної архітектури з її прагненням до висотних баштоподібних композицій з максимальною самостійністю кожної розпланувально-просторової дільниці храму.

На другому ярусі, щедро освітленому завдяки численним великим вікнам, сильне враження в інтер’єрі справляє висотне розкриття внутрішнього простору кожної вежі. В цьому проявився вплив естетики українського дерев’яного храму, в якому кожний зруб має самостійне башт оподібне завершення. І хоча ці перебудови здійснено в ті часи, коли вплив стилістики української архітектури на московську був максимальним, проте можливості такого розвитку архітектурної композиції собору були закладені ще в 1G02-1604 роках, коли його вирішили на засадах чіткого об’ємного розмежування трьох основних компартиментів нави, вівтаря і бічного вівтаря.

Зовні вигляд трьох соборних веж видається схожим на український архітектурний тип «восьмерик на четверику із заломом». Проте конструктивне вирішення переходів від четвериків до восьмериків (конічні тромпи, а не плоскі пандативи) безумовно свідчить про роботу не українського, а російського майстра. Вирішення віконних облямувань, аркових фризів та інших елементів декору також видає руку московського майстра. Незважаючи на те, що собор має два основні будівельні етапи, розділені цілим століттям, його архітектурі властива значна стилістична єдність: форми початку XVII і початку XVIII століть настільки гармонують між собою, що навіть такі проникливі історики архітектури, як Ю. Нельговський, М. Цаненко і Г. Логвин не помітили наявності тут двох періодів будівництва. Це стало можливим побачити лише за певних технічних умов — при проведенні реставрації наприкінці 1970-х років.

У1778 році собор був капітально відремонтований і заново освячений. При цьому зазнали змін форми верхів, а також були замуровані арки двоярусної галереї. У1804 році капітально відремонтовано бічний вівтар. Перебудови продовжувалися і в 1860-х роках. Годі, зокрема, до собору прибудували одноповерховий корпус бібліотеки.

Стіни собору муровано з цегли на вапняно-піщаному розчині, зовні й усередині потиньковано й побілено. Цоколь і підмурки муровано з камешо-пісковика. Дахи й бані по металевих і дерев’яних кроквах та кружалах укриті покрівельною сталлю.

Собор Різдва Богородиці Мовчанського монастиря є складним і багатозначним за стилістикою утворенням: безумовно належачи до кола витворів провінційної московської архітектури, він, проте, опосередковано відобразив впливи української національної архітектури, які протягом XVII століття поступово проникали в Московію. Тому об’єктивно цей собор є пограничним культурним феноменом і представляє інтерес для вивчення обох національних архітектурних традицій. У цьому полягає принципова відмінність цього храму від інших будівель Мовчанського монастиря.

Надбрамна дзвіниця розташована за 40 метрів на захід від собору. Це висотна ярусна споруда типу «восьмерик на четверику» завершена шатром з маківкою. П. Преображенський зазначає, що «монастырская колокольня существует, по преданию, с 1700 года, построена вместо древней ветхой колокольни».

Але детальне вивчення будівлі, здійснене реставраторами в 1980-ті роки, показало, що четверик і восьмерик належать різним будівельним періодам. Будівельні особливості четверика ідентичні оборонному мурові, який частково зберігся з північного боку монастиря (збігаються розмір цегли, тип будівельного розчину, характер мурування). На південному фасаді четверика збереглася бійничка нижнього (підошовного) бою, пізніше закладена; до північної грані четверика прилягають залишки фортечного муру. В1981 році (до початку реставраційних робіт) було чітко видно наявність перев’язки мурування між ними, що засвідчує одночасність побудови. На південній грані четверика також збереглися сліди прилягання муру. В товщі західної стіни четверика над проїздом зберігся хід у напрямку колишнього бойового майданчика фортечного муру. Зараз кінець цього ходу закладено цеглою, тож простежити його повністю не вдалося. Все наведене дозволяє атрибутувати нижній ярус- четверик дзвіниці — як оборонну надбрамну башту, споруджену в будівельний період, що приурочується до 1602-1604 років. Зараз уже ніщо не нагадує про оборонний характер цієї будівлі — бійниці зруйновані, внутрішній хід, що вів на заборола фортечного муру, закладено цеглою, та й самі мури, які прилягали до вежі, не збереглися; досліджені лише їхні фундаменти в землі.

Комментарии запрещены.