с. Водяники

с. Водяники

У давнину це було велике село. Про це свідчить вже хоч те, що тут було три церкви. Ось як про них розповідає Л. Похилевич: «По рассказам жителей в давнєє время в Водяниках было З церкви: Николаевская и Михайловская внутри окопов и Вознесенская за валом и за пределами нынешнего села стоявшая. Михайловская, по преданию, сожжена татарами, завальная разобрана по уменьшившемуся народонаселению; осталась доселе только Николаевская, построенная 1737 года на месте давнешней, как значится в визите Корсунского деканата за 1741 год. По штатам состоит в 5 классе. В ней замечателен чудотворный образ Божия Матери, о котором не сохранилось никаких преданий».

За цими згадками можемо судига про час подій. Татарсько-турецькі навали спустошували наш край упродовж віків. Однією з найтрагіч-ніших подій наприкінці XV століття в 1482 році була татарська навала, коли хан МенгліТірей пройшов усю Усраїну зі своєю ордою. Зруйнував Київ, спалив до тла Звенигородський замок, який відновили майже через три чверті століття, в 1545 році. Верхньою межею хронології спустошень можна вважати другу половину XVII століття, час Чигиринських походів 1677-1678 років.

Про татарсько-турецькі навали, події, пов’язані з ними, свідчить чимало топонімів нашого краю. Переказ про сутичку з татарами і походження назви річки Погибна у Звенигородці записано П. Кулішем. Неподалік від Водяників у селі Кобиляки невеличке лісове урочище Кобиляччина ще й досі дехто називає Поло-нисте. Про походження цієї назви Л. Похилевич пише: «Жители утверждают, что село их существовало до Руин, имело границы обширнее нынешних, простираясь к северу до полей, где и ныне выпахиваются камни, кирпичи и уголья, а на юг до леса Полонистого, где видны остатки погребов и подземелий и где жители, скрывавшиеся от врагов, забраны были в плен, почему и лес назвали Полонистым».

Михайлівську церкву у Водяниках було спалено. Як пише Л. Похилевич, Вознесенсъку церкву, що стояла за валами, було розібрано, бо зменшувалась кількість жителів села, зменшувалась парафія. За тих часів, часів Руїни, почалася міграція населення на схід, за Дніпро. За переказами, місто Кобеляки, що на Полтавщині, неподалік від Кременчука, свого часу було основане вихідцями із нашого села Кобиляки. Про наслідки спустошень часів Руїни сказано улітописі С. Величка, який цитує епіграфом до своєї праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии»

Л. Похилевич: «…Проходя Украину, видел многие грады и замки безлюдные, и пустые валы, аки горы и холмы высыпанные и тилько зверем диким прибежищем и водворением Руины…»

Та попри все лишилася в селі Миколаївська церква. Про час її будівництва можна судити з того, що вже на початку XVIII століття (в 1737 році) тут була збудована нова церква на місці старої. Отже, попередня Миколаївська церква була збудована десь у середині XVII століття, коли Водяники були великим, укріпленим селом.

Плинули роки. Поминемо той час, коли падали хрести, востаннє зойкнули болем церковні дзвони… Свято-Миколаївська церква у Водяниках згоріла в 1936 році…

Кінець XX століття. Християнський світ відзначає 2000-річчя Різдва Христового. Відроджуються храми на нашій землі.

Здавалось би, в умовах економічної скрути не час говорити про будівництво. Але свідченням того, що людям потрібна віра, надія і любов, заповідана Ісусом Христом, є відродження храмів.

Добре, що є люди, які жертвують на будівництво храмів кошти, сили і час. Директор київської фірми «Сіріус» Микола Григорович Щербина родом з Водяників і для земляків своїх збудував у селі новий храм.

Проектну документацію цієї церкви розробив авторський колектив Київського творчого кооперативу «Архітектор». Головний архітектор проекту В. І. Гречанюк, архітектор П. Ф. Возний, конструктори І. М. Воробйов і М. Г. Мельничук виготовили проект Свято-Миколаївської церкви на 500 приклонних місць. Будівництво її було розпочато в 1998 році.

Храм зводився в центрі села, він підняв хрести на висоту понад 20 метрів. Стіни клалися з лицьової керамічної цегли, яку довозили із Роменського підприємства акціонерного товариства закритого типу «Слобожанська будівельна кераміка». Цегла ця глибокого червоного кольору, високої міцності. Непідвладний часові храм поставав.

Виконроб Анатолій Васильович Трітініченко, робітники Юрій Михайлович Тармазан, Василь Григорович Бабченко, Василь Іванович Колесник, Михайло Іванович Саєнко, Василь Анатолійович Усань, Олександр Олександрович Харченко, Сергій Олексійович Дудар вели покрівельні роботи, монтували каркас бані, лаштували фігурну, ковану огорожу садиби церкви.

Голова парафіяльної громади Свято-Миколаївської церкви села Водяники Михайло Федорович Турковський розповідав, як у травні 1999 року будову освятив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

І постав у селі храм. Вірою і молитвою міцніють душі. І далеко довкола над древнім селом полинув дзвін, славлячи Різдво Христове. Він кличе до Бога, до слідування Заповідям Божим.