Робота М. Нестерова «Різдво Христове». Ця ікона пройнята наївною поезією, сповненою смиренного і задумливого релігійного почуття. Художник втілив у ній кращі сторони своєї творчості — здатність передати фарбами не реальність подій, а щось невловне, ніби фантастичну красу його змісту. Не буває такої синьої ночі і таких великих зірок на небосхилі, як і пастухів з обличчями неземної привабливості серафимів.

Але саме такою звучала в душі художника лірична музика Різдвяної ночі. Незважаючи на те. що в автора не зовсім досконалий малюнок, однаково залишається чудове враження. У печері над яслами, де лежить новонароджений Спаситель, сидить його Мати. І тут по-нестеровськи показано ніжну і граційну дівочу постать. Чотири пастухи, що прийшли на поклоніння Месії, схилились уклінно над яслами. З-за плеча Марії видно старечу голову Йосипа. Ліворуч спускається сонм ангелів, застиглих у молитовному екстазі. На першому плані художник любовно виписав блідо-рожеві квіти і білих ягнят. За печерою легкі силуети дерев на дивній синяві зоряного неба Палестини. Різдвяну зірку зображено перебільшено величезною, шестикутою. Вона визолочена, і промені від неїу вигляді позолочених ниток з’єднуються з божественним сяйвом навколо голови Немовляти.

Сюжет «Богоявления», так ще зветься празник Хрещення Господнього. В «Євангелії» говориться про появу Бога-Духа Святого у вигляді голуба в момент хрещення Ісуса Христа, якому «голосом з неба» було виявлено благовоління Бога-Отця (Мт. 3,16-17; Лк. 3,21-22). У цьому важливому сюжеті видно особливе з’явлення всієї Божественної Трійці.

Нестеров і тут застосував характерний для нього хворобливо містичний колорит. Бліда, голубувата долина, аскетично тонкі дерева, наївний, дещо штучний пейзаж, де з пустельними берегами іде вдалину Йордан. Його показано символічно. Як і більшість художників того часу, Нестеров волів вивчати християнство з творів італійських майстрів, ніж блукати пілігримом по Святій Землі. Тому пейзажі в картинах про події Євангелія більше підходять під характеристику «мені розповідали». На них не відповідні реальності понурі кам’янисті гори, долина небосхилу, що навіває тугу. На березі мізерні рідкі кущі, пісок, каміння. На передньому плані картини Святий Дух, якого традиційно показано у вигляді голуба, посилає довгий промінь світла. В пастушому одязі Христос і Хреститель (обидва з блідими худими лицями), і нахилена голова Ісуса, і хрестильна рука Іоана зігнуті, на перший погляд, неприродно. Ця умисна невдалість малюнка доповнює враження хворобливої штучності, в яку нерідко впадає цей художник прагнути підсилити і підкреслити враження дитячої щирості настрою. Крім того, тут є намір зобразити цей дуже важливий сюжет в стилі народної ікони, де почуття переважають над технікою малюнка.

При обов’язковому показі важливих деталей згідно з канонами лик Спасителя у кожного іконописця-художника різний. У Володимирському соборі, де працювало кілька великих майстрів, різних за манерою живопису, образи Ісуса. пророків і святих не були ідентичними. Про щире почуття віри більшості відвідувачів свідчить те, що вони на це не звертають уваги, бо християн має приваблювати ідеальне, а не матеріальне.

«Воскресіння Христове». Спаситель наш воскрес третього дня. Ангел Божий зійшов з неба, відкотив від входу в гробницю камінь і сів на нього. Як блискавка його погляд, якого злякались сторожі. Коли все завершилось, жінки-мироносиці прийшли до гроба, принісши приготовлені пахучі олії, щоб натерти тіло Ісуса. Побачивши відвалений камінь, вони увійшли у печеру, але не знайшли там тіла Господнього. Коли вийшли збентежені і стали біля неї. то з’явились два мужі в блискучих шатах, сказавши: «Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Його нема тут. Він Воскрес!» (Лк. 24,3-7).

Михайло Нестеров подає цю подію як сам розуміє, перебільшено урочисто, захоплено й романтично. З одного боку, правильно. Але він же створює в соборі ікони, а не картини. В іконах, які служать для моління, передавальною ланкою від людини до Бога, Божественних сил, ці тріумфальні радощі мало доречні. Віруючі частіше звертаються за допомогою до небес у тяжкі, трагічні хвилини. Тому найпопулярніші ікони з «муками», тому і хрест, символ страждань Спасителя, ми носимо на грудях.

У художника «Воскресіння» виходить ніби тріумфальним ходом Христа по дорозі, всипаній квітами, в осяйному покривалі, що спадає величними складками. За ним двері мармурового склепу і густа, урочисто-яскрава синява нічного неба з великими променистими зірками. Біля склепу апельсинове дерево з рум’яними золотистими плодами. По обох боках дороги від склепу цілий сонм струнких, сліпучо білих ірисів. Вони створюють відчуття святкування Воскресіння. Буквально через якихось пару рокі в ірис та лілія стали ідеальними втіленнями зароджуваного мистецтва модерну. Ангел — свідок великого таїнства -стоїть ліворуч Христа з піднятими крилами і смиренно опущеними очима. Руки його складені хрестом на грудях. На прекрасному обличчі загадковий вираз, що його не розгадає простий смертний. В жодному «Євангелії» не говориться про присутність Ангела в момент Воскресіння, були тільки двоє сторожів, поставлених за наказом префекта. Ця фантазія Нестерова викликала деяке здивування у київського духівництва.

На іконостасі жертовника головного вівтаря бачимо просвітителів слов’ян рівноапостольних братів Святих Кирила і Мефодія. Св. Кирило народився в Солуні і був молодшим сином грецького воєначальника Лева. Як і його старший брат Мефодій він відзначався винятковою талановитістю, розумом, дивуючи всіх гостротою пам’яті.