Дерев’яний восьмигранний фальшивий верх над центром нави та невеликі, ідентичні за характером деталей декоративні маківки над апсидою і притвором, виконані у псевдо-російському стилі, зведені в другій половині XIX ст.
Ці несуттєві добудови не применшують значення Успенської церкви та цінності її для історії архітектури України. У даному разі маємо справу з оригінальним конструкторським пошуком — з прототипом купольного завершення не на перетині поздовжньої та поперечної осей, як у Лубенській Спасо-Преображенській церкві, а над бічними раменами просторового хреста. Завдяки цій особливості церква в Мильчі є унікальною будівлею, яка знаменує певний етап у формуванні хрещатих храмів з кількома верхами.
Неподалік від міста Нововолинська, серед досить непоказного ландшафт у, здалеку видно верхи мурованого храму, оточені темною зеленню старих дерев. Це широко відома церква Успіння Богоматері в с. Низкиничі Волинської області є дина споруда, що збереглася з будівель укріпленого родового монастиря, заснованого київським воєводою А. Киселем у 1643 р. (похований 1653 р. у склепі під церквою).
Монастир посідав стратегічно вигідне місце за межами села, на вершині невисокого пагорба. Оборонні укріплення бастіонного типу складалися з земляного валу та сухого рову, які доповнювали природні захисні рубежі. Вони оточували квадратне в плані монастирське подвір’я з чотирма бастіонами. Розміри куртин квадратного бастіонного замку, розміщених паралельно стінам храму, отже, орієнтованих за сторонами світу, становили близько 60 м. Площа монастирського подвір’я невелика — приблизно 0,3 га. В’їзд розташовувався в південній куртині, поблизу південно-західного бастіону, який значно відрізняється від інших наріжних бастіонів висотою, більшими розмірами та формою плану. У плані він наближається до овалу, а три інші первісно були ромбоподібними. Завдяки цьому південно-західний бастіон мав вигляд невеликого кургану з крутими схилами. Наводить на думку, що він служив основою високої дерев’яної дозорної башти.
Центральна будівля монастирського ансамблю — Успенська церква -хрещата, п’ятикамерна. п’ятиверха. До центрального, квадратного в плані об’єму прилягають за сторонами світу три півциркульні та одне квадратне в плані (західне) рамена. Над середохрестям на високому циліндричному підбаннику підноситься найбільша за розмірами центральна баня. Підбанник спирається на чотири широкі півциркульні попружні арки, які одночасно відкривають простір бічних рамен, перекритих півсферичними куполами без підбанників. Бічні бані значно нижчі за центральну, завдяки чому створюється виразна пірамідальна композиція об’ємів.
Первісний дах на банях храму був ґонтовий, із заломами. Сучасний дах — металевий, повторює форми давнього і належить до кінця XIX ст.
Стіни храму вимурувані з цегли; фасади трьох напівкруглих рамен розчленовані лопатками, основою яких служить розвинений цоколь з виразним профілем. З площинами обтинькованих стін бабинця контрастує соковите різьблення прекрасного ренесансного білокам’яного порталу західного входу.
В інтер’єрі домінує центричність і висотне розкриття простору засобами ренесансної архітектурно-конструктивної системи. Елементами скромного внутрішнього оздоблення служать карнизи на рівні низу підбанника центрального верху та низу бань бічних верхів. Внутрішню поверхню всіх бань радіально розділяють вісім тонких орнаментованих ребер.
Велику художню цінність становить скульптурне поколінне зображення засновника храму Л. Киселя, розміщене в ніші південно-західного пілона середохрестя. Нішу обрамляє барокова композиція з елементами військової арматури та орнаменту. Традиційні лицарські лати, в які закуто постать небіжчика, та булава в лівій руці (нині втрачена) підкреслювали його значне соціальне становище. Поза та вираз обличчя передають владність і підступну вдачу, а реалістична манера зображення свідчить про творче засвоєння досягнень ренесансної скульптури.
Безмежна самозакоханість цього магната призвела до того, що, всупереч усталеному канону первісно на пандативах центрального верху замість традиційного зображення Євангелістів в обрамленні пишного рослинного орнаменту були вміщені його родинні ліпні герби.
Звертає на себе увагу монументальний бароковий двоярусний іконостас. Основа його композиції — дві пари колон трансформованого коринфського ордера, які стоять на високому цоколі. Колони підтримують масивний розкріпований антаблемент з розвиненим карнизом. Завершення невеликого другого ярусу має криволінійну форму. Іконостас органічно доповнюють Царські врата, оздоблені пишним рослинним різьбленим орнаментом.
Успенська церква в Пизкиничах — яскравий твір волинської архітектурної школи, видатний зразок культового будівництва України середини XVII ст. Саме цей храм поклав своєрідний початок будівництва ряду визначних п’ятикамерних п’ятиверхих хрещатих у плані храмів, які наприкінці XVII -у XVIII ст. під впливом дерев’яної народної архітектури сформувались у новий викінчений досконалий тип храму. Але він розвинувся в інших регіонах України — на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині.
Ансамбль доповнює дерев’яна, прямокутна в плані, двоярусна дзвіниця, перекрита чотирисхилим наметом. Вона розміщена біля південно-західного рогу невисокої цегляної огорожі, яка оточує квадратне в плані церковне подвір’я. По осі південь-північ нижнього рубленого ярусу дзвіниці розташовується проїзд; обабіч нього — симетрично розміщені два вузькі приміщення. Менший за об’ємом верхній каркасний ярус, відділений від нижнього масивним дахом, вертикально обшитий дошками. У його південній і північній гранях влаштовано по три отвори з лучковими перемичками, а в західній і східній — по одному отвору. Дзвіниця Успенської церкви належить до кращих споруд цього типу на Волині.