Ми можемо стверджувати, що такс прочитання тексту є неправомірним, посилаючись на альтернативний загально-розповсюдженому варіант перекладу з П. Алеппського. Вважаємо, що докладний опис пишної будови нового костьолу стосується домініканської святині. Старою в записі архідиякона є. ймовірно, збудована в 10-20-х pp. XVII ст. католицька кафедра (фундаменти її віднайшов Г. Івакін при археологічних розкопках 1970 p.: невелика і непоказна чотиристовпна споруда). Цікавлячись різночитаннями тексту нотаток П. Алеппського, наведемо два варіанти перекладів, відмічаючи найважливіші, на наш погляд, розбіжності в них.

Первісно арабський оригінал був перекладений англійською Ф. Белфордом у 1829 р. і. ймовірно, з нього російською київським професором М. Даиіксвичем  Цей варіант перекладу і став джерелом посилань для поколінь дослідників: інший — Г. Муркоса з арабської — наведено у виданні Московського університету.

Відтак ми можемо стверджувати, що вибудуваний домініканський храм мав не ордерний портик, а склепіння на чотирьох пілонах. Слід говорити про симбіоз стильових форы. До характеристики домініканського костьолу можемо додати зазначені у П. Алеппського плафонний живопис, ліинину. близькі до ордерних деталі в інтер’єрі (зберігались до початку XX ст.). Київський костьол — один з перших, споруджених на хвилі контрреформації (він навіть один з найбільших і найпишніших у 1569-1648 pp.). Цікавим є висновок польських істориків про те, що на зламі століть у Польщі бароко мало місце лише в сакральній архітектурі єзуїтів. І в нашому випадку київський храм домініканців ще не мав зрілих барокових форм; в його архітектурі лише синтезувались окремі риси нового стилю з готичною традицією, тому київський «готичний анахронізм» є зовсім неодиноким. У Польщі звернення до готики (після Ренесансу!) було осмисленим і програмним, пов’язаним з старо-орденським рухом контрреформації.

У Польщі в першій половині XVII ст. силами орденських архітекторів будується низка домініканських храмів спільної структури: готичний план і об’єм (три нави подовжений пресвітерій, хрещате стрілчасте склепіння, стрілчасті вікна бічних і східних фасадів), маньєристично-бароковнй фасад і бароково-ордерні деталі в інтер’єрі. Найпоказовнішим є варшавський костьол св. Яцека, будівництво якого закінчується в рік перебудови київського. Варшавський костьол споруджувався без переробок за єдиним проектом, який передбачав щойно зазначений склектично-стильовий компроміс.

Костьол св. Миколая добре відомий переважній частині києвознавців. Різночитання відносно його датування є менш цікавими, ніж різночитання в реконструкції його форм. Пропонуємо порівняти дві версії: архітектора К. Іваницького і київського мистецтвознавця. зазначаючи, що потому досі ні архітектори, ні мистецтвознавці не приділяли цій споруді подібної уваги.

К. Іваницький описує костьол так: «Три короткі нави видовжуються обширним пресвітерієм. Сакристія, що перше існувала, перероблена на каплицю, а існуюча невелика — прибудована пізніш, як і напівкругла апсида каплиці. Двосхилий дах мав стрімкий похил, однаковий і над костьолом, і над пресвітерієм, хоча склепіння пресвітерію було нижче. Стрілчасті вікна подібні загальноприйнятим у Польщі зі співвідношенням 1:5, а їх завершення побудоване на основі рівнобічного трикутника. Апсида пресвітерія утворена половиною шестикутника. Довжина храму ззовні — 47,5 м, ширина — 23.8 м. Довжина пав (в інтер’єрі, до пресвітерія) 21 м. при ширині 19 м. Співвідношення ширини головної і бічних нав 1:3. Довжина нав дорівнює внутрішній ширині костьолу-пави його вписуються в квадрат. Довжина пресвітерія дорівнює довжині нав».

Зовсім інакше реконструював будову костьолу К. ІІІероцький: він гіпотетично «розвертає» споруду на 180° і «розбудовує» її доти, поки вона не набуває в плані симетричної форми «шести-кінцевого хреста». Така гіпотеза мала б характер жартівливої містифікації. але була свого часу видрукувана в путівнику по Києву. Наведемо фрагменти тексту: «У східній частині — три несиметричні прибудови… Згідно ритуальних вимог католицької церкви там мають бути входи в церкву, а олтар був на заході. Теперішня вівтарна частина мала спершу лише середній виступ, за що свідчать готичні вікна, що піднімаються над прибудовами, як і вікна над входами в ці прибудови з середини церкви. Якщо ж північно-східний вівтарний виступ був спочатку, то тоді і подібний йому виступ треба допустити в південно-східному кінці. В цьому разі над обома виступами, як про це і свідчить у XVII ст. Розвидовський, були дві фасадні башти на взірець готичних храмів заходу. Середня частина служила для входу і для розміщення органа (тут у північній стіні збереглась готична арка у дверях). Обидва бічні виступи утворювали східний трансепт, відповідно до я кого такий же був і у західній вівтарній частині. Цей другий трансепт, як і східний, можемо тільки припускати. Виступи трансепта були прикрашені баштами, що примикали до них в кутах при з’єднанні із стінами храму. Одна така башта з дверима частково збереглась між північно-східним виступом і північною стіною, а над нею вціліла капітель пілястри. Вціліла середня частина храму — три подовжені нави. розділені хрестовими у плані стовпами… купол над теперішньою вівтарною частиною, де первісно знаходились входи у храм, завершувався грушеподібною главкою на восьмеричному барабані, а цей стоїть на чотирикутному просторі, створеному голінними арками, несли готичне стрілчасте склепіння, як і взагалі храму».

Отже, новий кам’яний домініканський костьол св. Миколая на Житньому торзі першої половини XVII ст. постав у ведучому на той час культурному осередку міста, стилістично узгоджений з ним. У 1640-1691 pp. споруда мала риси домініканської католицької архітектури, була зафіксована такою на гравюрі -Тези Обидовського» І. Щирського 1687 р. і в записі П. Алсппського (де костьол фігурує як новий пишний храм). Підставою для наукової реконструкції костьолу також є зображення споруди на — плані Ушакова» 1695 р. та на обмірних кресленнях 1840 р. Культурологічно костьол має розглядатись як домініканська антитеза ранньо-бароковим побудовам єзуїтів, як одна зі спроб ордену виробити свій власний архітектурний стиль.

Повертаючись від теоретичного аналізу архітектури костьолу до подальшої історії розбудови його споруди, зазначимо, що після козацьких воєн, у другій половині XVII ст.. домініканський костьол пустував, але не був зруйнований і навіть чи не єдиний з подільських храмів залишився неушкоджений у пожежі 1651 р. Після довготривалого спустіння у домініканському костьолі розмістився міщанський шинок.  Землі монастиря у 1651 р. були передані Б. Хмельницьким Братському монастирю. У 1691 р. грамотою російського царя Петра Олексійовича споруда костьолу доручалась київському митрополиту В. Ясинському (за його проханням). Храм освятили на церкву Петра й Павла. На її утримання, як доти на домініканський костьол, йшло мито від продажу хліба на Житньому торзі (за універсалом

П. Мазепи 1695 р., де вже згадана «відбудована церква з розва-лин домініканського монастиря». Тоді, ймовірно, була добудована ризниця, зазначена на «плані Ушакова».

Перебудовувався храм у 1744-1750 pp.: видозмінено купол і дах, розібрано башти, замість готичного східчастого фронтону влаштовано бароковий, в інтер’єрі виконано рокайль-ний різьблений іконостас. І. Григорович-Барський добудував трьох’ярусну дзвіницю в стилі українського бароко, яка після пожежі 1811 р. отримала ампірне завершення. Годі ж до фасаду прибудована рустована галерея-огорожа. що сховала бароковий портал і спотворила фасад. При храмі існувала духовна семінарія, на початку XX ст. — духовна школа. Церква розташовувалася навпроти Флорівського монастиря (вул. Притиськомикільська. б); у 1935 р. була зруйнована.