… Предки наші в дохристиянську добу стикалися з багатьма різними вірами, які помітно відбилися на їх власній вірі: це були: християнство, іудаїзм, іслам та ін. Певне, дякуючи цим впливам, уже наші предки дійшли до розуміння одного Бога; а що це справді так. про це виразно свідчить згаданий вище грецький історик VI віку по Христі Прокопій. який пише про наших предків, що вони «визнають владикою всіх Бога, що посилає блискавку; в жертву йому приносять корів або іншу жертву». Це був Бог-Сонце, або Сварог батько Даждь бога.

Віра наших предків близько стикалася з довколишньою природою, була до неї міцно пристосована й від неї залежала: віра ця відлилася в цікавий релігійний догматичний календар: свята святкувалися залежно від стану природи та від польової чи іншої роботи. Пізніше християнство, що було заведене в нас. мало змінило цей календар — християнство надало йому тільки нових рис та нових назв, а сам релігійний крут, зв’язаний з природою та взагалі з оточенням, полишився неяміненим аж до нашого часу. Тисячу років християнське духовенство вело завзяту боротьбу проти старої української віри як проти ^язичества», дещо з нього справді викоріняло, але значна частина старої віри так лишилася, перебравшись тільки в християнські шати.

Ллє нова віра — християнство — вперто н завзято все сунулась та сунулась по Європі. Християнство не ширилось саме — воно йшло в парі з культурою грецькою та римською; прийняти християнство тоді означало тс саме, що прийняти і греко-римську культуру. А культура ця була блискуча та приваблива — до неї горнулися різні народи, як метелики на вогонь. З етичного боку християнство як культ любові стояло без порівняння вище над усі інші віри, які хоч і визнавали єдиного Бога, але не були пройняті великою любов’ю до ближнього як основою життя…