Церква Свято-Покровська. Зведена на честь Покрова Божої Матері. Коли була збудована перша церква в селі — невідомо, але можна судити, що в другій половині XVII століття вона вже була, бо в описах Смілянського деканату значиться, що в 1730 році поруч зі старою церквою збудовано нову. Тоді до парафії було приписано 80 дворів.
Настоятелем церкви був Іоаков Гаврилевич, посвячений в Переяславі єпископом Іакінфом у 1727 році.
Нову Свято-Покровську церкву було збудовано 1787 року. Була вона дерев’яна, належала до 4-го класу, землі мала 44 десятини.
У 80-х роках XIX століття парафія церкви налічувала 1356 чоловіків, 1382 жінки. У церковнопарафіяльній школі навчалося 48 учнів. Землі церква на той час мала 50 десятин.
Сюди, в Тарасівку, чотирнадцятирічним хлопцем приходив до місцевого дяка, прагнучи навчитися малярства, майбутній великий поет Тарас Шевченко.
У 1877 році Покровський приход Тарасівського волосного центру прийняв священик Антоній Іванович Кошиць. Син його, Олександр, провів у Тарасівці свої дитячі та юнацькі роки. В своїх спогадах він згадує про сільську церкву: «Дзвіниця була окремо і далеко нижче від церкви. Всі дзвони були дуже старі. Тільки два були новіші — великий і постовий менший. Великий був баритон і дуже доброго звуку. Постовий (тенор) — прямо якесь чудо красоти за звуком. Був ще старий, розбитий, і в нього дзвонили тільки на ґвалт під час пожару. Голос справді мав хрипкий і тривожний».
Уже в цьому фрагменті спогадів відчувається тонке розуміння звучання церковних дзвонів великим українським диригентом, композитором Олександром Антоновичем Кошицем. Однією з найвідоміших його обробок для хору є твір О. Кониського та М. Лисенка «Боже великий, єдиний» (Молитва за Україну). Цей твір визнано духовним гімном України.
Принагідно згадаймо, Що і до збірника «Літургійні співи» (Київ, 1998), який був схвалений до друку Генеральним вікарієм Київсько-Житомирської дієцезії єпископом Станіславом Широкорадюком, твір «Боже великий, єдиний» включено як релігійний гімн богослужінь римо-католицької церкви.
Принагідно нагадаємо, що саме єпископ Станіслав Широ-корадюк у 1999 році освятив приміщення відродженого костьолу в Звенигородці, і ще раз переконаємось, який тісний і взаємопов’язаний наш християнський світ.
При Свято-Покровській церкві села Тарасівки діяв знаний у повіті церковний хор. Це село велике, одного храму було замало. Наприкінці ХГХ століття парафіяни приступили до будівництва нової церкви на честь Казанської ікони Божої Матері. Вона височіла в центрі села.
Та обидві церкви не збереглися до наших днів.
З ініціативи краєзнавця і історіографа села 1.1. Невмитого на тому місці, де провів дитячі та юнацькі роки Олександр Кошиць, куди приходив до дяка в науку Тарас Шевченко, встановлено пам’ятний знак. Тут «два сини великого народу починали нелегкий свій шлях».