Наступала найвеличніша пора української давньої історії — охрещення вже самого українського народу; наступав момент здійснення мрій останніх років князя Володимира. Володимир уже відкрито, по християнському звичаю, обвінчався з грецькою царівною, відкрито став християнином. Цим кінчалася певна доба в житті князя, що довго надумувався охрестити свій народ і що довго не наважувався відкрито змінити віру свого народ): Але вінчання з Анною надало йому відваги, і Володимир почав поспішати з «хрещенням своєї держави

Про охрещення українського народу наш літопис розповідає так: повінчавшися в Корсуні з Анною. «Володимир узяв царицю, Настаса та корейських священиків з мощами св. Климента та його учня Фіва, взяв образи та книги собі на благословення. Поставив церкву в Корсуні на горі, де серед міста зсипали землю, яку крали з валів; церква ця стоїть і донині. Йдучи, взяв два ідоли мідяні і 1 мідяні коні, що й тепер стоять за св. Богородицею, про яких несвідомі люди кажуть, ніби вони мармуряні. На віно цариці Володимир віддав грекам Корсунь, а сам вернувся до Києва.

Як тільки вернувся, наказав поскидати ідолів — одних посікти, а других попалити; а Перуна наказав прив’язати коневі до хвоста й тягти його з гори через Боричів до річки, а 12 мужа приставив підпихати його киями. Це робив він не як живому дереву, але на наругу бісові, що таким чином обманював людей, щоб цим прийняв тепер заплату від них. Великий ти. Господи, і дивні діла твої! Вчора люди шанували його, а сьогодні насміхаються. Коли тягли Перуна річкою до Дніпра, невірні люди плакали за ним, бо ще не охрестилися. /Дотягнувши, вкинули Перуна в Дніпро. Л Володимир наказав: "Коли Перун пристане де до берега, відганяйте його, аж поки не мине порогів; тоді лишіть його". Мужі робили, що їм наказано. Коли його пустили й перейшов він пороги, вітер викинув його на рінь, і з того часу названо ту місцевість "Перунова рінь", як зветься вона й донині.

А по цьому Володимир послав посланців по всьому місту, наказуючи: "Хто не прийде взавтра ранком на річку — чи багатий він чи вбогий, старець (нищ) чи робітник, — той стане противний мені". Чуючи люди таке, весело сходилися, радіючи та кажучи: "Коли б це (охрещення) не було добрим, князь та бояри не прийняли б його". На ранок прибув Володимир з священиками царициними та корсунськими на Дніпро, а народу прибуло без числа; вони влізли в воду й стояли одні по шию, другі по груди, а молодь з берега, інші тримали дітей; охрещені (свершении) ходили по березі. А священики читали молитви. І була радість на небі та на землі через стільки душ спасенних. А диявол ойкав та бідкався: "Горе мені, бо ж звідси женуть мене! Тут я хотів осістися, бо ж на цій землі не було науки апостольської, не знали тут Бога; весело було мені з їхньої служби, бо вони служили мені; а тепер оце перемогли мене невігласи, а не апостоли чи мученики; не буду я вже панувати по цих землях!"…

Як люди охрестилися, то розійшлися по домах своїх. А Володимир радий був, що пізнав Бога і сам, і люди його; глянувши на небо, він прорік: "Боже, що створив небо та землю! Поглянь на нових людей своїх і сподоби їх пізнати тебе. Бога правдивого, як уже пізнали тебе землі християнські; зміцни віру в них, щоб була правдивою та непохитною; допоможи й мені. Господи, супроти ворогів моїх, щоб. надіючися на тебе та на твою силу, я переміг їхні каверзи". Промовивши це, Володимир наказав рубати та ставити по містах церкви, де стояли ідоли. І поставив він церкву святого Василя на горбку, де стояв був ідол Перуна, й інші, де відправляли ("творяху потребы") князь та люди». Так розповідає літопис.

Як бачимо, літопис занадто просто уявляє собі охрещення киян. Князь наказав — народ виконав. А насправді все це відбулося зовсім не гак легко та скоро, як уявляє собі літописець. Треба думати, що в Корсуні, по вінчанні Володимира з Анною чи перед тим. охрестилася й частина бояр; частина їх могла охреститися ще й до того разом з Володимиром; про це каже й літопис, бо кияни говорили про охрещення: «А ще бы се не добро было, не бы сего князь и бояре приняли». Отже, бояри охрестилися раніше народу.

Повінчавшися, Володимир узяв потрібних йому священиків і прибув до Києва. Тут, звичайно, не відразу він почав хрестити свій народ -треба було перше добре його підготовити, а це була зовсім не легка справа: своїх священиків було небагато, а священики грецькі не розуміли нашої мови, а тому їхня поміч не могла бути скора. Треба думати, що підготовка народу тяглася досить довго — заділо стали, певне, не тільки свої священики, але й усі християни, що були тоді в Києві; священики-греки були, так би мовити, інструкторами охрещення.

Не Треба думати, що народ легко покинув свою батьківську віру, і даремно силкується літописець переконати нас, що народ хрестився з радістю. Володимир вернувся з походу на Корсунь славним переможцем, на чолі вірної армії, вернувся з жінкою — грецькою царівною, став свояком наймогутнішого в світі грецькою імператора. Авторитет князя Володимира піднявся до небувалої висота, і тому князь і осмілився покласти свою важку руку на стару віру підвладного йому народу, осмілився порушити народну святиню. Частина народу, найменш стійка, послухалася князя й піт ля хреститися, але немала частина таки наказу цього не послухала й охреститись не схотіла: навіть не схильний до української старої віри автор оповідання про охрещення не зміг сховати того, що коли тягнули Перуна, «шіакахуся его невернии людье». Звичайно, у великім місті нелегко було сховатися від охрещення. а разом з тим і від кари могутнього князя, але хрещення киян не могло відбутися так спокійненько, як то уявляє собі літописець по ста-двісті роках по тому.

Літописець роком охрещення киян вважає 988, але цього року прийняти не моясна. Володимир узяв Корсунь в 989 р. (так свідчать і грецькі джерела) і мав потому дуже багато різної роботи, так що охрещення киян могло Відбутися десь уже року 990, влітку, бо народ стояв по шию у воді — в холодну воду по шию народ навряд чи поліз би навіть з наказу хоч би й князя.

Де саме хрестилися кияни, трудно сказати; літописець каже, ніби в Дніпрі, але інші джерела називають річку Почайну, а Синопсис XVII віку Інокентія Гізеля місцем охрещення зве Хрещатик. Охрещення зробили самі тільки священики, єпископів тоді ще не було — вони прибули через рік, 991 року.