Мурована Миколаївська церква розташована в центральній частині міста Корець неподалік від руїн замку. Збудовано її в 1836 р. на кошти князів Чорторийських, яким у той час належало місто, для збереження місцевого костелу від скасування.
Миколаївська церква належить до групи споруд, побудованих у стилі ампір. Це хрещатий у плані, центричний одноверхий храм з двоярусною, квадратною в плані дзвіницею над центральною частиною західного фасаду, увінчаною тонким шпилем. Над центральною частиною церкви, на прямокутному стилобаті підноситься характерний для даного періоду купол. Форма його не півсферична, а ледь витягнута по осі схід-захід, бо в основі лежить не коло, а овал, вписаний у прямокутник. Купол, діаметр якого коливається від 11,87 до 12,88 м, зроблений з дощок, а не з цегли, що зумовило оригінальне конструктивне вирішення.
Торці бічних, дуже коротких рамен хреста вирішені у вигляді імпозантних портиків з чотирьох пар колон тосканського ордера на високому п’єдесталі, завершених трикутними фронтонами. Західний фасад має вигляд чотириколонного портика того ж ордера. Стіни апсиди розчленовані пілястрами. Характерними для класицистичних будівель даного періоду є чотири величезні півциркульні вікна, які прорізують верхню частину стін нави над портиками.
Миколаївська церква відзначається гармонійністю пропорцій, а місцеположення її на одній з висотних ділянок міської забудови має велике містобудівне значення.
В окремих храмах, створених у середині XIX ст., помітні самобутні пошуки, спрямовані на творче застосування досягнень волинської архітектурної школи часів її розквіту в культовому будівництві (XV-XVI ст.).
Серед них найбільш значною є церква св. Миколи в с. Дубляни на Рівненщині. Цей величний храм, поставлений на найвищій ділянці в центрі забудови села, зведений " Высочайше утвержденному проекту 14.II1.1838 года". Дата закінчення будівництва — 1848 р. — вирізьблена па дерев’яній балці, вмурованій високо над входом західного фасаду.
За об’ємно-просторовою структурою Миколаївська церква належить до чотиристовпних тринавових п’ятиверхих споруд. Вона успадкувала риси зразків давньоруського культового будівництва і волинських храмів — Богоявленської церкви в Острозі та Троїцької в Межирічі Острозькому.
Чотири могутні, хрещаті в плані опорні стовпи, розміщені на діагоналях квадратного в плані центрального об’єму; ділять споруду на три нави. Зі сходу до храму прилягає прямокутна апсида, перекрита півциркульним склепінням. Над середохрестям підноситься найвищий центральний верх, над бічними компартииентами, утвореними між раменами просторового хреста, — менші за розмірами, але ідентичні за архітектурними ([юрмами нижчі бічні верхи.
Підбанник центрального верху-восьмигранний, а підбанники бічних верхів — ззовні восьмигранні, в інтер’єрі — циліндричні. Усі вони перекриті півсферами, а ззовні — восьмигранними банями виразної форми, увінчаними хрестами. У кожному підбаннику влаштовано по вісім вікон, завдяки чому просторий інтер’єр церкви наповнений світлом.
Рамена просторового хреста перекриті півциліндричними склепіннями, відображеними на всіх фасадах закомарами, оригінально вирішеними у вигляді перспективних півциркульних ніш, щедро оздоблених ліпним рослинним орнаментом. Три рівноцінні входи до церкви — південний, західний і північний — мають вигляд глибоких перспективних порталів, прикрашених трьома парами тричетвертних колон коринфського ордера, на які спираються профільовані імпости та півциркульні архівольти.
Оригінально розміщені гвинтові сходи на хори — у товщі масивного мурування південної сторони західного перспективного порталу.
Обрамлення над порталами, вікнами та нішами на фасадах мають виразну кілеподібну форму, запозичену з українського, зокрема волинського, моїгументального будівництва XV-XVII ст.
Створена за проектом професійного архітектора. Миколаївська церква в Дублянах належить до найзначніших зразків культового будівництва на Волині середини XIX ст.1 Ця велична, значна за розмірами споруда має важливе містобудівне значення: їй належить роль домінанти в панорамі населеного пункту.
В архітектурі мурованих православних храмів, збудованих у другій половині XIX ст., як і в цивільному будівництві цього періоду, яскраво виражено романтичний напрям, що характеризується прагненням застосувати архітектурні форми минулих часів. Переважав так званий російсько-візантійський стиль, який запроваджувався на всій території Російської імперії. Храми такого стильового забарвлення становлять на Волині значну групу.
Характерні риси цього напряму яскраво відображені в архітектурі одного з найбільш імпозантних храмів другої половини XIX ст. — Спасо-Преображенського собору в м. Житомирі (1864 p.), задуманого як головний православний храм тогочасної столиці Волинської губернії.
Первісний проект кафедрального собору складено в Петербурзі у 1844 р. з урахуванням введення в його об’єм залишків старої василіанської церкви 1777 р.. Розпочате будівництво невдовзі припинили через помилки в конструктивних розрахунках та неякісну місцеву цеглу. У 1853 р. дзвіниця впала на собор і зруйнувала його; наступного року руїни були розібрані.
Проект нового собору склав академік архітектури К. К. Рохау, а доповнили та закінчили його професор архітектури Е. Жибер та архітектор В. Г. Шаламов. Згідно з новим проектом, Преображенський собор збудовано на іншому місці без використання решток храму кінця XVIII ст.
Розрахована на велику кількість парафіян, будівля собору вражає своїми розмірами. Це центрична, в основі тринавова споруда, до північного та південного фасадів якої прилягають додаткові членування, однакові за шириною 3 павами. Завдяки цьому в плані утворюється рівнораменний хрест, розміри якого по осях схід-захід та південь-північ становлять понад 40 м.