Володимирський собор
Останні публікації

Мешканці Києва

Мешканці Києва

Мешканці Києва звертають особливу увагу в соборі на зображення «Хрещення киян». Це була важлива для народу та держави подія. Про неї детально розповідається в «Проложному житії князя», складеному не раніше другої половини XIII ст. на основі давнішого джерела: «…Скликав (Володимир. — В. К.) всіх людей і звелів їм хреститися. Назвав день їм, сказавши: «Якщо хто не прийде вранці до річки, буде недруг мені». І зійшлися на Почайну- ріку люди всякого віку, чоловіки, жінки і діти. Дорослі стояли у воді, хто до пояса, хто по шию, а інші бродили. Пресвітери ж, на березі стоячи, проказували молитви над хрещеними. І нареклося відтоді місце святе, де стоїть нині церква Петрова».

Річка Почайна більше, ніж Дніпро, підходила для хрещення жителів Києва: мала пологіші береги, підступала ближче до Верхнього міста, а ще омивала район Подолу, де селився простіший люд, залучення якого до християнства якраз найбільше турбувало князя Володимира. Після тривалих робіт по упорядкуванню київської гавані в XIX ст. Почайна, ставши мілким струмком, поступово висихала і врешті зникла з карти міста, ставши просто вулицею Почайнинською. Зовсім не те було за князя Володимира. У X ст. кораблі купців з Візантії вільно заходили в гавань повноводної і судноплавної Почайни. І саме в водах цього Руського Йордану, як згодом стали називати Почайну, і сталася подія, що круто змінила хід історії нашої держави.

Літописець з винятковою докладністю описує хрещення киян, відзначаючи навіть дрібні, на перший погляд, малозначні деталі. Така точність не випадкова. Хрещення в Києві було звершено з явним порушенням приписів материнської візантійської церкви, що відзначав монах-літописець у своєму повістуванні. Згідно з богослужбовими книгами той, хто приймає таїнство хрещення, «входить у купіль або в річку так, щоб вода доставала йому до грудей». Єпископ «кладе йому руку на голову», промовляючи при цьому відповідні слова, а потім хрестить його рукою, занурюючи і тричі заставляючи виринати. Після цього відбувається миропомазання. В умовах масового хрещення дотриматися усього цього було неможливо, тому літописець підкреслював невідповідність саме цій букві церковних правил. Священики були на березі, а в такому разі навряд чи можливе триразове занурювання у воду кожного.

Віктор Михайлович був знайомий з усіма відомими на той час церковно-історичними працями, крім того, мав добрих консультантів в особі професора А. Прахова та протоієрея Софійського собору Лебединцева. Був він також добре обізнаний з цитованими творами, тому на стіні собору зображення цілком відповідає описові в літописі, навіть надміру ілюстративне і дещо лубочне. І напис: «И видна была радость на небе и на земле о стольких душах спасаемых!». В розписі собору на всю площу картини широкими білими променями падає світло з хмари, де возсідає Христос з хрестом, оточений ангелами. Священик у білих шатах з невисокого бережка кладе на голову неофіта руку.

Рівноапостольний князь Володимир здійняв руки над народом, що справляв обряд, ніби урочисто вимовляє молитву: «Христе Боже, що сотворив небо й землю! Прихисти нових людей цих і дай їм. Господи, пізнати Тебе. Утверди віру в них правдиву». Праворуч від нього його дружина цариця Анна в головному уборі візантійських імператриць. Вони стоять на пишному дорогому килимі, розстеленому просто на землі. Представники духівництва, наближені дружинники, півчі в білих шатах. Людей чимало, ніби художник хотів продемонструвати масовість події. Та відомо, що «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем». І ми бачимо боярина з мечем, який строго дивиться па те, що відбувається, ніби вишукуючи непокірних. Серед натовпу тих, що входять у води, були й такі -їх видно з понурих, непокірних облич. Але більшість вже здавна підготовлена до хрещення і сповнена благоговійного чекання. Значна частина людей напружено силкується проникнути в суть таїнства. На молодих обличчях білявих язичників, що збираються прийняти хрещення, цікавість і здивування від пишності обряду. Але існує думка, що в людях, стоячих у воді, відбувається процес поступового просвітлення. Вони заходять у воду з наляканими суворими обличчями, а після обряду винирюють отямившимися і далі йдуть преображеними та освітленими.

Інші великі роботи Васнецова вміщені на хорах. Розглянемо й їх. Там історія Адама і Єви до і після гріхопадіння зображена па картинах у двох моментах.

«Блаженство Раю» — бачимо рай, намальований ніжними світлими фарбами. У центрі композиції, прямо над дверима, — «древо життя». Про «древо життя» в Біблії розповідається як про дерево, яке не тільки прикрашало рай, а й давало плоди, які тим, хто їх з’їв, дарували вічне життя. Під деревом стоять перші люди — юні, невинні і прекрасні у своїй цнотливій наготі, їх помисли безхмарні, як голубе небо цього райського ранку. В їхніх поглядах — святість дитячого невідання. Рука Єви, простягнута до Адама за стовбуром «древа», ніжно й ласкаво торкається його руки. Ніби підкреслюючи важливість супружніх уз і значення кожного в сімейній парі, біля Єви розташувалися сарна, лань і кролик — покірність, грація і боязнь. Біля Адама — лев, птах і вівця — сила, свобода і терпіння. Туг же павич як символ безсмертя. Пейзаж з польовими квітами й тонкими деревами, що йдуть у далину, справляє радісне враження. Відсутність розкішних тропічних рослин, якими уява звикла заселяти Едемську долину, робить рай прозорим і надприродним. Це особливий момент ідилії, коли все було досконале, чисте і добре. Радість буття ще не затьмарена жодною страшною сторінкою історії людства, ягня мирно пасеться біля лева і не було ще страждання, смерті.

Другий сюжет — «Гріхопадіння». Тут Єва стоїть біля древа пізнання добра і зла. Плоди його тяжіють над нею, а один з них, на натягнутій під вагою змія гілці, піднісся до зляканого і завороженого обличчя Єви. Гріхопадіння ще не сталося, але воно невідворотне. Про це свідчить страшна сила спокуси, уособленню ї в змії, який могутніми кільцями обвив стовбур фатального дерева, і вираз обличчя Єви, з яким вона дивиться на заборонений плід. Трагізм неминучого підкреслює колорит райського пейзажу, де немає вже тієї яскравості, барви сіріші. Дерева та кущі, як і волосся Єви, розметав вітер. Нагота праматері людства вже позбавлена дотогочасної цнотливості. Єву прикриває квітучий кущ і розкидане волосся, у всьому тілі просвічує соромливість жінки, яка пізнала владу гріха. Тяжка боротьба між обов’язком і бажанням порушити його підійшла до кінця. Зникла дитяча довірливість до Творця, переміг вкрадливий голос спокусника: «…станете як боги, скоіптувавши плодів пізнання добра і зла». Рука нестримно тягнеться до яблука. Ще мить — і плід буде зірвано, і звершиться присуд Божої кари — в муках народжувати чад, ганьба вигнання. Ангел з вогненним мечем біля брами далекого навіки втраченого Едему.

Так само вражає нас своєю красою і незвичайною історією, на яку варто звернути увагу, найдавніший собор София Киевская. Він знахотиться в Києві і заснован великим князем Ярославом Мудрим. Собор вражає своїм задумом і чудово збереженої унікальною гамою фресок які не мають альтеннатіви і краси серед соборів заснованих в тому часі.

Комментарии запрещены.