Володимирський собор
Останні публікації

Церква св. Катерини

Церква св. Катерини

Серед храмів цього часу звертає па себе увагу, завдяки пошуку нових архітектурних форм, церква св. Катерини в м. 3дол-бунові, збудована. Споруджено її на місці давньої дерев’яної церкви як храм при залізничній станції Здолбунів важливому вузлі сполучення.

Здолбунівська церква св. Катерини — цегляний, великий за розмірами одноверхий храм. В об’ємно-просторовій структурі будівлі превалює величезна квадратна в плані пава (13.7×13,7 м) зі зрізаними в інтер’єрі кутами. Наву перекриває восьмигранна зрізана піраміда, яка служить основою підбанника, увінчаного кокошниками та високим наметом з декоративною маківкою.

Зі сходу до нави прилягає майже рівно висока їй, півциркульна в плані, велика, витягнута на схід апсида з традиційними приміщеннями ризниці та паламарні. На західному боці з навою межує невеликий бабинець, у південній і північній стінах якого первісно розташовувались бічні входи до храму та притвор. Над притвором, замість звичної в храмах цього періоду та стилю дзвіниці з високим наметом, застосовано цілком оригінальне вирішення. Другий ярус притвору -відкрита аркада, яка на східному й західному фасадах складається з трьох елементів, а на двох інших — з одного. Кожна арка має кілеподібне завершення.

Будівля ззовні не обтинькована і насичена декором, запозиченим з монументального будівництва МосковіїXVI-XVII ст. (перспективні портали входів, пояс із пілястр па кронштейнах, кілеподібні кокошники, кесоновані ніші, півколонки, що обрамлюють вікна, тощо).

У просторому, наповненому світлом інтер’єрі органічно сприймається чудовий триярусний іконостас кольору слонової кістки, який має значну художню цінність. Його конструктивні деталі. Царські врата і площини між іконами покриває вишуканий дерев’яний різьблений рослинний орнамент.

Церква св. Катерини цікава тим, що поряд з усталеними для культового будівництва кінця XIX — початку XX ст. канонами та архітектурними формами в цій споруді простежуються нові тенденції, які набули подальшого розвитку у 20-30-ті роки XX ст. Це виявилося, зокрема, у світловому поясі апсиди, який складається з п’ятнадцяти прямокутних вікон, розділених лише вузькими пілястрами, та асоціюється зі стрічковим заскленням конструктивістських будівель. Технічні досягнення початку XX ст. відбились у влаштуванні в храмі пароповітряного опалення.

Храм у Здолбунові належить до найоригінальніших монументальних культових будівель початку XX ст. на Рівненщині та відзначається високою якістю будівельних матеріалів і цегляного мурування на фасадах.

На тлі досить одноманітних культових споруд в "єпархіальному" стилі, збудованих на Волині наприкінці XIX — на початку XX ст., справжньою перлиною є меморіальний комплекс "Козацькі могили", створений у 1910-1914 pp. на місці героїчної битви селянсько-козацького війська Б. Хмельницького з військом польського короля Яна II Казимира. Тут наприкінці червня — на початку липня 1651 р. стався один з найбільш трагічних і кровопролитних боїв, відомий як битва під Берестечком. В історію Визвольної війни українського народу навічно вписано подвиг козаків, які загинули на острові Журавлиха біля с. ІІляшева, на межі сучасних Рівненської та Волинської областей.

30 червня 1651 р. під час наступу козаків їх союзники кримські татари — під ударами польської артилерії несподівано залишили табір і відступили Чорним шляхом на Крим. Б. Хмельницький намагався умовити хана Іслама Прея III продовжувати боротьбу, але той захопив гетьмана в полон і відпустив його лише через кілька днів за великий викуп. Після зради татар залишене без полководця козацьке військо, з трьох боків оточене королівськими військами (з четвертого протікала р. Пляшівка), в укріпленому таборі відбивало атаки ворога. Оборону козацького табору очолювали полковники Ф. Джалалій, М. Гладкий та І. Богун. Основна частина війська вирвалася з оточення, збудувавши переправи через болото та р. Пляшівку. Прикривав відступ порівняно невеликий загін козаків. Виняткову хоробрість і героїзм проявили триста козаків, які на острові Журавлиха серед непролазних боліт загинули в нерівному бою.

Як писав очевидець цієї битви французький офіцер П’єр Шевальє у своїй книзі "Історія війни козаків проти Польщі, останній козак, який залишався живим, понад три години бився з ворогами, прикриваючись бортом човна. Коли закінчився порох, він, поранений, продовжував відбиватися косою і довго ніхто не наважувався наблизитись до сміливця.

Сам король Ян II Казимир, вражений мужністю та силою духу козака, обіцяв йому життя та винагороди, але цей невідомий герой віддав перевагу смерті, ніж ганебному полону, і загинув, прохромлений ударом ворожого списа. "Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле? — Почорніло я од крові За вольную волю.

Круг містечка Берестечка На чотири милі Мене славні запорожці Своїм трупом вкрили" — писав Т. Шевченко про Берестецьку битву у відомому віргаі. побувавши на цьому місці під час подорожі по Волині в 1846 р. На початку XX ст. під час дорожніх робіт з прокладання шосе від Дубна до Берестечка на місці цієї історичної битви виявлено козацькі останки, зброю — кремінні рушниці, пістолі, ядра. — кінську збрую та інші речі. Це сколихнуло громадську свідомість і нагадало про славне минуле українського народу та його боротьбу за свою незалежність. Було вирішено зібрати реліквії бойової слави і на острові Журавлиха створити меморіальний комплекс "Козацькі могили". Розгорнувся збір пожертвувань серед населення. Будівельні роботи тривали протягом 1910-1914 pp.

Територія меморіалу з заходу обмежена цегляним муром завдовжки 97 м. підсиленим тринадцятьма контрфорсами, розміщеними в чіткому ритмі. Мур мас зубчасте завершення. Біля його підніжжя влаштовано рів. який наповнюється водою з навколишнього болотистого грунту. Мур і рів — стилізовані елементи оборонних споруд XV1-XV1I ст. — символізують непохитну мужність і стійкість козаків, які полягли в нерівному бою.

Головний вхід до комплексу розміщений у крайньому північному прогоні між двома контрфорсами. Він має вигляд широкої півциркульної арки, завершеної фронтоном, який успадковує архітектурні форми бароко.

Мурована Георгіївська церква (1910-1914 pp.) — центральна споруда комплексу. Це величний храм-пам’ятник, збудований за проектом студента В. М. Максимова, учня видатного російського архітектора О. В. Щусєва. Роботами в натурі керував В. Г. Леонтович, який був у той час єпархіальним архітектором Волині.

Комментарии запрещены.