Перед святкуванням Пресвятої Тройці у православних проходить батьківська поминальна субота, яка починається з вечора п’ятниці спеціальною поминальною службою, – парастасом. Парастас перекладається з грецької як клопотання.

Вся Українська Православна Церква Київського Патріархату молиться перед Господом за своїх від віку спочилих православних християн.

26 травня 2018 року, в Троїцьку поминальну суботу, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Свято-Володимирському кафедральному соборі. Після літургії Патріарх Філарет відслужив панахиду за упокій душ всіх померлих.

Його Святості співслужили настоятель собору протоієрей Борис Табачек та духовенство храму.

Ще з апостольських часів Церква закликає нас звершувати у Троїцьку суботу поминання всіх від віку спочилих благочестивих праотців, отців і братів наших, тому що в день П’ятидесятниці відбулось викуплення світу силою Животворчого Пресвятого Духа, яка благодатно й спасительно поширюється на живих і спочилих.

Бо Господь, що до пекла зійшов і кайдани вічні зламав, явився великим Помічником всім грішникам. Тому Церква згадує спочилих в суботу перед П’ятидесятницею, що являє собою перший день відкритого у всій силі Царства Христового.

Початок встановлення Троїцької батьківської вселенської суботи відноситься до давніх часів християнства. В словах святого апостола Петра, виголошених у день П’ятидесятниці, є важлива вказівка на початок звичаю поминати спочилих в П’ятидесятницю, бо апостол говорить про воскреслого Спасителя, що Його Бог воскресив і зламав кайдани смерті (Діян. 2, 24).

Також і в Постановах Апостольських є вказівка на заснування давнього звичаю поминання спочилих у Троїцькі дні, де говориться, що апостоли, сповнившись Святого Духа в П’ятидесятницю, проповідували язичникам і юдеям Ісуса Христа як Суддю живих і мертвих.

У 4 ст. святитель Василій Великий у своїх молитвах, які читають на Вечірні П’ятидесятниці, приєднав до них і молитви за спочилих. В одній зі своїх молитв він говорить: «Упокой, Господи, душі рабів Твоїх, раніше спочилих отців і братів наших, та інших рідних по плоті, і всіх своїх у вірі, що їх пам’ять творимо нині».

Звершуючи молитву за померлих, живі стають виконавцями заповіді про любов і, значить, стають «учасниками небесних нагород». Молитви за померлих потрібні не тільки спочилим, але і нам, тому що налаштовують душу на небесне, відволікають її від суєтного, зігрівають серце любов’ю до Бога. До того ж вони розташовують душі до виконання заповіді Христової – постійно готуватися до переходу у життя вічне. І це дає нам сили ухилятися від зла і утримуватися від гріхів.