Спасо-Преображенський собор

Спасо-Преображенський собор (вул. К. Маркса, №45), будинок І. Рябініна, Ремісниче училище Маклакова (вул. Луначарського, №80)

Другою за значенням пам’яткою церковної архітектури Путивля є споруди Спасо-Преображенського собору (колишнього Святодухівського монастиря).

Перша писемна згадка про Святодухівський монастир датується 1595 р. Тоді всі монастирські споруди були дерев’яними. У 1770 р. відповідно до політики секуляризації монастирських маєтностей за указом Синоду Святодухівський монастир було закрито.
Архітектурний ансамбль Спасо-Преображенського собору включає такі споруди:

Спасо-Преображенський собор
Будівництво мурованого собору Зішестя Святого Духа розпочалося в 1617 р. і завершилося лише в 1707 р. за сприяння Петра І. У 1770 р. собор було перейменовано у Спасо-Преображенський. Будівля кілька разів перебудовувалася, зокрема в 1822 р., 1834 та капітально ремонтувалася в 1899 р.

Храм має два бічні приділи – північний на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці та південний на честь Архангела Михаїла.
Собор увінчано п’ятьма цибулястими баньками, основний об’єм будівлі квадратний у плані з напівкруглою вівтарною апсидою, з заходу і півдня прилягає одноповерхова аркадна галерея з трьома ганками. Храм має дуже цікаву систему перекриттів. Такий тип храму традиційний для московського зодчества 17 ст.

Стіни всередині первісно були побілені, а на їхньому тлі яскравим декоративним акцентом виділився шестиярусний іконостас (вірогідніше 1693 р.), який є єдиним уцілілим іконостасом на Лівобережній Україні кін. 17 – поч. 18 ст.
Інтер’єр храму є високомистецьким синтезом художніх традицій Московії та України кін. 17 ст. У центрі соборного інтер’єру висить срібна люстра, виготовлена у 1692 р. у Нюрнберзі і подарована монастирю Петром І. Зберігся також майже півтораметровий свічник, виготовлений на Волокитинському порцеляновому заводі родини Миклашевських, що функціонував у 1839-1862 рр. у с. Волокитне за 20 км від Путивля. Первісно свічник належав волокитинській церкві, але після її знищення в 1958 р. потрапив до Спасо-Преображенського собору.

Надбрамна церква-дзвіниця зведена у 1697 – 1707 рр. як надбрамна церква Святодухівського монастиря і освячена як церква Різдва Христового. Після ремонтних робіт в 1764 р. її переосвятили в Петропавлівську, а у 1770 р. – в Хрестовоздвиженську.

Церква-дзвіниця триярусна з великою арковою брамою та келіями у нижньому ярусі, з тридільною безверхою церквою із заокругленим вівтарем у другому ярусі та дзвіницею з наметовим дахом і маленькою банькою на третьому ярусі. Дзвіниця виконувала також оборонні функції про що свідчать вузенькі бійниці. Саме в цій споруді знаходилась келія царівни Софії Олексіївни, котра була усунена від влади Петром І й пострижена в черниці.

Мурована огорожа (кін. 17 ст.) висотою близько 1,2м, неодноразово перебудовувалась. Нині частково втрачена й замінена дерев’яним парканом.

Крім збережених мурованих споруд тут були ще дерев’яна двоповерхова Михайлівська церква, дерев’яні корпуси келій та будинок ігумені.
На території собору знаходиться могила історика і краєзнавця, статського радника та церковного старости соборного храму Івана Матвійовича Рябініна (1834-1912). Навпроти собору, через площу, розташований мурований, двоповерховий історико – меморіальний будинок 19 ст., пов’язаний з життям і діяльністю І. Рябініна.

Поряд знаходиться колишнє ремісниче училище Маклакова, 1886 р., де нині розташований Путивльський технікум Сумського національного аграрного університету.
Двоповерхова цегляна будівля з цокольним поверхом має симетричний план. Два крила замикаються під прямим кутом і об’єднуються діагонально розташованим центральним вестибюлем з головним входом зі зрізаного зовнішнього кута.