Софроніївський монастир знаходиться за 25 кілометрів від Путивля. Цю знамениту обитель засновано в XI ст. Архітектурний ансамбль монастиря складався протягом XVII-XIX ст.

Монастир розташований поблизу с. Нова Слобода Путивльського району Сумської області. Пагорб, на якому він знаходиться, з давніх часів стали називати Чудною горою. На північному заході знаходиться болото Мовче (нині частково осушене). Від нього і походить назва двох монастирів на Путивльщині.

За літописними джерелами в ХІ ст. з далекої Греції до наших країв прибули ченці-чорноризці разом з митрополитом Михаїлом та заснували монастир. Після розорення Києва монголо-татарами в 1240 р., два монахи Києво-Печерської Лаври, прийшовши на Чудну гору, виявили на «старому монастирищі» покинуту печеру, обновили її та жили в ній. Після смерті монахів довгий час Чудна гора була покинутою.

На початку ХV ст. Господь уславив це місце явленням чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, яку побачив на дереві бортник (пасічник) 18 вересня 1405 р. (1 жовтня – за н.ст). Явлена святиня дістала назву «Мовчанська», так само назвали і пустинь.

На початку ХVІІ ст. через спустошення пустині ворогами монахи перебралися до Путивля, у кам’яну фортецю. Монастир було скасовано. Однак у 1653 р. видано царську грамоту, в якій повелівалося відновити службу в обителі. Відродження пустині відбулося за настоятеля Софронія. Його заслуги у відродженні монастиря були настільки вагомими, що саму обитель стали називати його ім’ям.

Наступники Софронія продовжили його добру справу. Та вершин свого розквіту монастир досяг завдяки архімандриту Феодосію.

У XIX – на поч. XX ст. архітектурний ансамбль монастиря складали близько 50 будівель. Серед втрачених споруд були чудові храми: Різдва Пресвятої Богородиці (XVII ст.), Успіння Пресвятої Богородиці храм (XVIII ст.), Вознесіння Господнього (XІX ст.). Очевидці згадували про водопровід, фонтани, розкішні квітники. На початку XX ст. у Софронієвій пустині і ву скиту Іоана Хрестителя налічувалось близько 300 насельників, серед них було 108 ченців.

Початок руйнації стародавньої пустині поклав революційний 1917 рік. Через два роки її пограбували більшовики. Невдовзі монастир прийняв статут трудової артілі. Остаточно його було закрито в 1922 р. У приміщеннях спочатку розмістили притулок для дітей із голодуючого Поволжя. Пізніше там знаходились лікарня, школа, сховища. За кілька місяців до початку радянсько-німецької війни – Путивльський табір НКВС для польських військовополонених. У 1942 р. на території пустині вели бої з гітлерівцями партизани-ковпаківці. Саме тоді монастир зазнав нищівних бомбових ударів.

У повоєнні роки монастирські споруди безжалісно розбиралися на будівництво господарських споруд у навколишніх колгоспах або руйнувалися. Від чудового архітектурного ансамблю залишилися лише напівзруйновані надбрамна Покровська церква (XVIII ст.), трапезна (XVII ст.), ризниця (XVII ст.), лікарняний корпус з церквою Іллі Пророка (1911р.), частина стіни з південною Святою брамою.

З 1999 р. монастир почав відроджуватись. Великий внесок у розбудову Софронієвої пустині зробив архімандрит отець Герман. На сьогодні, крім ризниці, всі перелічені споруди відреставровані, а також з’явилися нові.

Проте найпривабливішою для туристів та екскурсантів частиною монастиря є печерний комплекс. Він виритий на східних схилах гори Чудної, в лесових ґрунтах. Є відомості, що печери триярусні. За розповідями місцевих жителів, нижній ярус був настільки широким, що могли роз’їхатися дві підводи. У печерному лабіринті знаходяться церква, келії, ніша для поховань, повітряний колодязь. Нині більшість ходів і приміщень завалені, розчищено лише 72 метри. Однак і те, що можна подивитися, справляє неповторне враження.

Привертають увагу паломників і туристів два вікові дуби біля монастирських стін. Вони є ботанічною пам’яткою місцевого значення. Зачаровує також велична краса природи навколишніх місць: Чудна гора, на якій розташований монастир, і неозорі далі, що відкриваються з її вершини.