Володимирський собор

Історія Києво-Печерської Лаври

На високих пагорбах правого берега Дніпра височіє Свято-Успенська Києво – Печерська лавра.

Щороку сюди приїжджають тисячі людей: хто своїми очима хоче побачити дивовижні храми та дизайн інтер’єру Лаври, а хтось-очиститися від гріхів і вклонитися нетлінним мощам святих угодників. А дзвони лаврської дзвіниці, як і багато років тому, відраховує час. І здається, що їх перезвоне чути оповідання про чудеса, які відбуваються за стінами стародавнього монастиря.

Зараз важко повірити, що колись в цих чудових мальовничих місцях, де нині красується велична Києво-Печерська лавра, шумів дрімучий ліс і бродили дикі звірі. Такими побачив дніпровські пагорби інок Антоній, який прийшов сюди зі святої гори Афон, що у Греції. Ще в молодості Антипа, житель невеликого містечка Любеча, вирішив присвятити своє життя служінню Богу і пішов спочатку в Палестину, а потім-в один з афонських монастирів, де при постриженні прийняв ім’я Антонія. Одного разу ігумену монастиря прийшло бачення: Цариця Небесна звеліла відправити Антонія в російські землі, щоб там він звертав у християнську віру всіх бажаючих і творив чудеса, зціляючи людей від хвороб. Так і сталося: чернець Антоній у 1051 році покинув благодатний гору Афон і вирушив у Київ. В дрімучому лісі він знайшов печеру, де раніше усамітнювався старець Іларіон, і залишився тут на довгі роки.

Життя святого Антонія була подвижницької. Він невпинно молився, позбавляв себе мирських радощів життя, нерідко відмовлявся від сну і їжі. Почувши про нього, люди стали на ведываться в печерну келію. Сам київський князь Ізяслав подарував за благословенням до старця.

Слава про благочестивом Антонін молившемся за людей, незабаром рас пространилась по всій Русі. Многи приходили сюди жити і молитися поруч з відлюдником. Так прийшов Антоній і Феодосій, якому в ту пору виповнилося 23 роки. Цей юнак жив в багатій родині, але ніка не міг змиритися з бажанням своє матері – жінка хотіла, щоб син очолив сімейна справа, і не вірив в силу Бога, а в силу грошей. Вона жорстоко і незаслужено карала юнака, що мріє про служіння Богу і людям. Розуміючи, що сперечається з матір’ю марно, Феодосій вирішив своїм прикладом довести силу Божу. Він втік з рідного Василькова і став відданим учнем і сподвижником Антонія.

Незабаром у печерах були влаштовані й перші храми. Коли число братії досягла 12 чоловік, Антоній, завжди прагнув до самоти, пішов на інший пагорб, де викопав для себе нову печеру. Вона стала початком Ближніх печер (Антонієвих). А старі печери з тих пір отримали назву Феодосієвих.

 

Читайте так же:

    01 05 04 09 02 07

    Комментарии запрещены.

    07 10 01 05 06 09 03 04